виставка
- тло та післяобрази.
Проект реалізовано в співпраці Анатолія Звіжинського та Zenko Foundation .
Колекція належить умислу куратора і є відвертою відповіддю по перше темі ( з текстом проекту запрошуємо ознайомитись окремо) та по друге змові . Ці дві складові є пов’язані засадничо.
Сприймаємо виставу цілісно , як цілісне оповідання автора . Який зрештою сам ніби не помітно , так між іншим , розставив акценти в відео звіті. Досить стримано , однак були фіксовані слушні формально-оціночні риси проекту в цілому та експозиції безпосередньо.
2. А. Звіжинський , ЧЕЧ та натура
Маємо ЧЕЧ , тобто проект Потік- тлумачення з концептуального тексту. І мусимо зазначити – подія стала , і вже є , знаковою , очікованою одночасно, тобто саме вистава ЧЕЧ відбулась ще триваючи в часі . Пояснимо ,- в супереч тону стриманости , пауз та фахового такту , не можемо приховати чи примовчати це надзвичайне подію-явище , що в арті трапляється край рідко, а льокально майже ніколи – якісний зсув на фоні маргінальних містечкових арт процесів , так би мовити , вхід в нові горизонти . Куратором й безпосереднім творцем цього витонченого дива є Анатолій Звіжинський .Для адептів знаний від років артиста , куратор та культуролог , а так з пафосу наповнений життєвим тонусом та складовою буття.
Механіку ткання цього полотна годі шукати окремо в дарвінізмі чи інших раціональних чи іраціональних джерелах інспіруючих поступ – як завжди сутністю є комплексний процес . Хоча маємо певні підозри , однак воліємо стриматись й відбути певний час обсервації. Не все так просто та площинно.
- Про , що властиво йдеться.
Проект більш оглядовий ніж тематичний і розпочинався з дивних комерційних посилів. Він мав би початково репрезентувати льокальні артперебіги в певному середовищі (вмисне не називаємо в якому), що були первинно фальшивими та імітаційними – камерність неповторності є надуманою . Час це виявив – стиль не вироблений , тобто взагалі невпізнаваність географічно-естетична , працює симулякр втулючи місцевій далеко не усвідомленій публіці те , що мало би звучати як голос комунікації , образ, з певним знаковим кодом , який дає артистам розуміння спільності процесу в матерії його тривання в тяглості артистичних поколінь. Цього не має . Не має . Є кілька артистів з зовнішньою чи внутрішньою трансляцією , з різним баченням , розумінням та мовою , волею випадку запхані в квазі-артистичне середовище .Кожен сам по собі і крапка, вірилось ,що вже забудуться всі ті міфи про феноменальності , про самобутності , ці вічні словеса звеличені , гігабайти слів в Ютюбі , в публічних заходах та реляціях . І все це далі й далі під саваном феноменальності. Лишіть це вже літератам.
Це вже щось, вибачте, але до Фройда.
Власне в цьому , вірніше в відмові від примітивності вишукування своїх прізвищ та імен і неіснуючому процесі , в пустоті , в видумці хоча такій липкій та ласій – лежить сутність явища(яким ця подія стане надіємось) яке відбулось і вже триває . Є підозра, що це ще не усвідомлено адептами першоджерельними (і чи взагалі буде усвідомлено), однак віримо , як віримо в те , що відбираємо з проекту ЧЕЧ . Коли дивною метаморфзою стає можливе розширення умовного артистичного середовища без означення кордонів , до вільного трактування артистичного буття як матерії , що є не обмежена і є поза просторовим означенням , як і належало б в час мережової істерії де предмет набуває змістовності дотику безпосереднього.. Це як очікуваний наслідок , що поховає міфотворення маленького обшару, запхне скелет до шафи де йому і місце
.
Чи не є означеним показником умислово-естетичний рівень проекту слушності даного твердження . Колекція , що була зібрана (парадоксально в більшості зі старих робіт)становить разючий контраст виставам , що мали місце в недалекому минулому чи навіть щодо останньої , співкуратором якої був пан Анатолій, де пиха , невігластво зашкалювали . Справа в авторстві та смаку , компіляції та знову ж таки розширенні формату.
Втім , що тут надзвичайного, є дія і є процес , такий необхідний для буття арту і який його натурально творить – згідно новому трактуванню та перебігу подій саме вони мали би презентувати сучасність утаємниченого середовища . Цю лінійку можна продовжувати і продовжувати сподіваючись відповідно концептуальних пропозицій заохочувальних . Але вихід за межі є обнадійливим знаком.
Це риторично.
