A Pacific Ocean —
A blue demi-globe.
Islands like punctuation marks.
A cruising airliner;
Passengers unwrapping pats of butter.
A hurricane arises,
Tosses the plane into the sea.
Five of them, flung onto an island beach,
Survived.

Tom the reporter.
Susan the botanist.
Jim the high jump champion.
Bill the carpenter.
Mary the eccentric widow.

Tom the reporter sniffed out a stream of drinkable water.
Susan the botanist identified the banana tree.
Jim the high-jump champion jumped up and down and gave them each a bunch.
Bill the carpenter knocked up a table for their banana supper.
Mary the eccentric widow buried the banana skins, but only after they had asked her twice.

They all gathered sticks and lit a fire.
There was an incredible sunset.
Next morning they held a committee meeting.
Tom, Susan, Jim and Bill
Voted to make the best of things.
Mary, the eccentric widow, abstained.

Tom the reporter killed several dozen wild pigs.
Tanned their skins into parchment
And printed the Island News with the ink of squids.
Susan the botanist developed the new strains of banana
Which tasted of chocolate, beefsteak, peanut butter,
Chicken and boot polish.

Jim the high jump champion organized organized games
Which he always won easily.
Bill the carpenter constructed a wooden water wheel
And converted the water’s energy into electricity
Using iron ore from the hills, he constructed lamppost.
They all worried about Mary, the eccentric widow,
Her lack of confidence and her-
But there was not time to coddle her.

The volcano erupted, but they dug a trench
And diverted the lava into the sea
Where it found a spectacular pier
They were attacked by the pirates but defeated them
With bamboo bazookas firing
Sea-urchins packed with home-made nitro-glycerin.

They gave the cannibals a dose of their own medicine
And survived an earthquake thanks to their skill in jumping.
Tom had been a court reporter
So he became a magistrate and solved disputes
Susan the Botanist established
A University which also served as a museum.
Jim the high-jump champion
Was put in charge of law enforcement-
Jumped on them when they were bad.
Bill the carpenter built himself a church,
Preached there every Sunday.

But Mary the eccentric widow …
Each evening she wandered down the island’s main street,
Past the Stock Exchange, the Houses of Parliament,
The prison and the arsenal.
Past the Prospero Souvenir Shop,
Past the Robert Louis Stevenson Movie Studios, past the Daniel Defoe Motel
She nervously wandered and sat on the end of the pier of lava,
Breathing heavily,
As if at a loss,
As if at a lover,
She opened her eyes wide
To the usual incredible sunset.

Для них , революцио-поетів , властиво присвята даної баєчки .

Анджей Бурса

Поет потерпає за мільйони….

байка

Одного разу наразився імператору коли той мав злий настрій . Імператор наказав втяти його. Однак не мав часу . Сказав тільки :

– Нехай пан зголошується кожної години до моєї канцелярії і нагадує , що в найближчому часі маю втяти пану голову.

Тож той зголошувався . Спочатку тим переймався . Роздумував над нікчемністю існування та упослідженістю особистості , залежністю від диких капризів деспота . Але потім призвичаївся . Урядовці мали з ним клопіт .  Роботи стос , прохачі  мліють в черзі , а тут той раз за разом :

-Добрий день. Імператор казав нагадати , що в найближчому часі має втяти мені голову. До побачення.

І так , щогодини .

Пунктуально дві перед дванадцятою вивалювався з кавярні “Міністерська” ( в інших не бував), аби поспішно виголосити своє формулювання .

Щосуботи о одинадцятій ночі , легко вихитуючись на ногах після пляшки випитої в барі « Рай Дипломата » ( в інших не бував), зявлявся в канцелярії і заявляв белькотливо

:- Імператор казав нагадати … щоби…того … що в найближчому часі має мені голову втяти .

О четвертій над ранком зіскакував з лави , яка була поставлена в передпокою канцелярії ( не спав ніде інде ), і заспаним голосом будив дрімаючого чергового секретаря :

– Імператор казав мені..і тд.

По двадцяти роках наткнувся в канцелярії на вчиняючого суд імператора

.-  А чого той хоче? – спитав імператор.

–   А він тут зголошує , що ваша Імператорська милість має йому голову втяти – відповів секретар .

–  Ну то йому втніть – збурився імператор .

То йому і втяли .

Кінець байки.

 переклад та передмова Sigurd Gombrowicz

.

Jimmie Durham є Cherokee . Принаймі він так вважає і має право вважати себе будь ким і називати себе як хоче . Це йому гарантує Статуя Свободи . Хоча не гарантують Cherokee які взагалі нічого не гарантують – навіть зняття скальпу.

Одже , нью-йорська галерея Whitney Museum of American Art з Nov 3, 2017 по Jan 28, 2018 виставляє роботи Jimmie Durham  . Частково ми деякі зображення праць помістили в даній статті . Ця вистава була можлива з огляду фінансової допомоги ряду знаменитих фундацій та музеїв . Як кажуть – не май багато знайомих , а май багато друзів , не обов’язково серед індіанців .  Jimmie Durham повернувся до Америки , хоча би частково .

За молодості артист був активістом , займаючи якісь там становіска в різних американських рухах за свободу та справедливість всіх та від всього , та навіть займав посаду “chief administrator of the IITC (obserwatora i konsultanta organizacji pozarządowej kategorii II w ramach Rady Gospodarczej i Społecznej) ” працюючи для ООН. Досить не зла посада , яку зрештою контроверсійно покинув з кубинським слідом. Чи вплинули ці скаутські вправи на арт Jimmie Durhamа – однозначно так. Внесення в історичний наратив тотему елементів фальші ніби є продовженням вправ квазі рухів , пустих закликів та маніфестів , що були нічим іншим як бульбашками , фейковими імітаціями , відволіканням уваги , що наповнив весь той протестний молодіжний нурт 60-70 років . Зараз як і тоді ці процеси спонукаються грантами від подібних фундацій . Кольоровість , розмаїтість тодішня мода , розмальованість арту , яку можна сприймати за вільність , пустка за формою , імітація містичної наповненості позірно , багато слів , тексту , багато жестів , рухів , все мерехтить . В певній мірі є візуалізація тотемності сучасного світу , його означення в новій сакральності , заповнення пусток в памяті як контраргументаціятрадиціям , що вже не є традиціями в часі і є вірусонебезпечними. Обєкти , інсталяції , фільми , предмети , форми – створення урбаністичного тотему новітнього світу. Звідти всі ці належності цивілізаційного досягнення , металеві бочки з під палива , дрібязок під склом , синтетичні труби ,  коріння вирвані , дошки та папір , телевізори , що не шкода розбити , тканина , шкіра та волосся , частини автомобілів , каміння на них та окремо , іронічна гра написів , таблички , череп тварини , роги чиїсь та інш. Все це нагромаджене з певним смаком , композиції завершені і читаються . Нібито іронічно . Велика Cherokeeпародія дюшанівських Ready Mades . Ритуальний танок . Крапка як камінь завалений в старенький взятий з грузу автомобіль – така ефектна пуста дія коли глядач захоплений як в подорожуючому цирку . Контрархітектурні жести . Женева . Берлін . Синдром Центру Помпіду . Франція толерантна . Правдиві індіанці Cherokee та їх організації артистичні спротестували і не мають Jimmie Durhamа за свого , називаючи його “professional posers” , не як інше якпасажир . Що не завадило розвою кар’єри майстра сублімації , наповнень прогалин у психологічних потребах , за Лаканом , який сам не виглядав ідеалом  однак знав про що йдеться . Структурно  .

Одже Jimmie Durham в процесі. Він не є сам . Адепти розносять звістку , несуть слово , розливають колір , роги з’явились в Європі , Східній також . Польща та інші  в ряді. Пугала працюють не в городі , не лякають птахів – забавляють  в галереях урбаністичних сумуючих снобів . Теж саме й чашки , маски , колекції каміння – все повернуте в минуле  . А на ствердження культу – веселенький ТОТЕМ звеличується на рогатці кожного міста .

текст Sigurd Gombrowicz

Цей час зрештою належить глядачу , суспільному поглиначу продукту культури , в вужчому означенню туристу , мандрівнику . Циліндри прозорі зображення відео  інсталяції  образи  театр в русі тіні світло відгомін екзотики символи в обємі в стінах на стінах в головах — мандрівник в культуру ошелешений та задоволений . Приходить час галеристів . колекціонерів – тиша , впевнений шурхіт.

Нас же цікавить не це свято фіналове , торжество фемінізму та європейськості . Все має інше , глибинне інспірування . Банальність в невідповідності декларацій ґречності та толерантності сучасної сцени до поривів вмотивованих розумом та памяттю . Вздовж цих всіх років артистка пронесла образ хребта , стержня опори осі обертання умислів спраглих волі , поступу , запереченню абсурдності , світу якого ми не знаємо , які тут веселощі споглядання  . Люстерне лице індійського суспільства є лише однією стороною , аверсом , і не ці цехи побуджують праці ,- а певне смуток і непевність , глисти та інші безхребетні , гвалт дикості і візуальна естетика на фоні брудного Гангу як урівноваження буття .

текст , переклад Sigurd Gombrowicz

Neighbours

I am the type you are supposed to fear
Black and foreign
Big and dreadlocks
An uneducated grass eater.

I talk in tongues
I chant at night
I appear anywhere,
I sleep with lions
And when the moon gets me
I am a Wailer.

I am moving in
Next door to you
So you can get to know me,
You will see my shadow
In the bathroom window,
My aromas will occupy
Your space,
Our ball will be in your court.
How will you feel?

You should feel good
You have been chosen.

I am the type you are supposed to love
Dark and mysterious
Tall and natural
Thinking, tea total.
I talk in schools
I sing on TV
I am in the papers,
I keep cool cats

And when the sun is shining
I go Carnival.

Традиційно ми не будемо вести мову про поезію як таку , формально. ЗАЛИШИМО ці ПОЛЯ БУЯННЯ ДПЯ  ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ та мистецтвознавців в широкому осягненні – це їх пасія та пожива . Ми ж тільки займемось натяками , півнатяками , сугестіями , узагальненнями , зануреннями в нурт , втручанням в справи , що нас взагалі не обходять …не займають , однак є для нас нібито важливими . Так як все , що є не потрібне , є важливе . Тим більше для особи яка хоч якось , в якийсь спосіб , щось собі розгадує , означує запитання , розумує ,  дивиться під ноги ,  дивиться в небо , озирається , дерева , кущі , горизонти … Шар за шаром , століття за порядком , натовпи мислячих , філософів різних , поетів різних , артистів , бачимо горизонт художників , скульпторів , астрономів , також  інших письменників від шляхетних до темних натур (не менш значимих) , томи , книги , бібліотеки , попіл і слова , що нібито не горять . Як шанс – делікатна тканина  інструменту цього слова , володіння яким не є вільним . І є інструментом форми , кольору , руху тіла ,  жесту дарованим . Інструментом звуку або його відсутністю . Пусткою . Плетивом.  Є добре залазити в то плетиво , що нічого не гарантує і ні до чого не змушує – одна наївна милість та роззявленість . Ніяких привілеїв чи авансів , які лиш шкодять . Натура ж є вибаглива і вимоглива своєю безмежністю . Це  не щурячі перегони – де , хто перший той перший , інша бутність інше єство – слово в голову не запхнеш і не здуриш жодного окрім тих , кому байдуже , тих яким є добре , скажемо не зле . Це як в мареві , що творить тло , тло великих площин розмаїття ситості , пухлого , пустого погляду на повішену пташку . Хто ж її потребує ту пташку такою , хто потребує тих спазм та дихальних рефлексій , волочіння в багні та задуху грудної клітки відцентровими силами . Певна свята безпорадність в тому є . Ото споглядання . І ніби щось паскудне , чуже й драма в тому є , а однак млосне й заохочувальне до проби ,  до уяви й вимислу того , що вже відбуто  кимось і , що ще попереду і є страшним у невідомості  і невідповідності . Млосно і непевно , шлях вторений й незримий початок , й багато слідів , різних . Споруда слів , що розпухає і вивищується , розпухає і вивищується , потрясається емоційністю нездоланного егоїзму та самотності . Ніхто не знає для чого , які закони є чи будуть , що й неважливо і непотрібно . Всі ці гармонійні потрясіння . Всі ці паралельності наповнені вразливістю та мерехтінням не мають шанси на тривалість – крапка є їхнім кінцем . Все писане  , формоване , зображене воно писане , формоване , зображене …Все що буде писатись, формуватись , зображатись те буде робитись…ось така банальна бутність поета практика. .

текст Olexa Furdiyak

В віденській Galerie bei der Arbertina-Zetter до грудня триватиме вистава Cosmic Gardens Guntera Damischa – одного з впливовіших художників сучасного австрійського мистецтва.  Минулого року артист відійшов у кращі світи залишивши свої творіння нам всім ,тим що все ще маємо наглість перебувати по цю сторону буття. Цей доробок , праці живописні в папері чи полотні , скульптурні композиції великих чи малих форм відображення доступних до занурення світів. Світів мікро та макро космосу пануючої натури та мікро-макро бездонності людини як самозавершеного єства. Викрутаси ліній пориви плями викрутаси площин обєми зіркотворень скрути та вивищення  сири та  кактусів пункти  розмитість пунктів дзюри топоміка мозку за обставинами та мікроби корінні дзюри утаємничення водні та озера води психічні фізіологічні потреби та їх вплив морориби  скамянілості геологічні як смакування довершеності і тривалості в часі знову плями ріки луки ліси ліси луки шляхи сади рослин сади сади поєднанні і перетікаючі з одного в інший образ образи стежки туди і звідти деколи без повороту  чи повернення кут погляду важить тільки тут до тут чи після там бачу колючі дроти напівстлілі в Альпах останній звук з уст сонячні бліки тіснява ховається в нішах та розлогостях . Відбирають мистецтвознавці , відбирають мистецтвознавці-глядачі . Замкнений цикл кругообіг поривань та марнот приходиш туди звідки вийшов…

текст Sigurd Gombrowicz

Стрічка є проникливою та чуттєвою , заохочуємо її оглянути.

Ми  ж ставимо інший наголос.

Wladyslaw Strzemiński  декларувавши  теорію Unizmu , що мала розвиток в різних керунках мистецтва , розпочав вправи соляристичні ,  саме  післяобрази .

Цей розвиток стверджує , що авангарда не має меж . Обмеження , позбуття зайвого , не притаманного суті предмету , лиш розширює можливості , дає огляд з другої сторони , іншої – схованої за нашаруванням умовності.

з повагою Sigurd Gombrowicz

 Czesław Miłosz

Ars poetica ?

Zawsze tęskniłem do formy bardziej pojemnej,
która nie byłaby zanadto poezją ani zanadto prozą
i pozwoliłaby się porozumieć nie narażając nikogo,
autora ni czytelnika, na męki wyższego rzędu.

W samej istocie poezji jest coś nieprzystojnego:
powstaje z nas rzecz, o której nie wiedzieliśmy,

że w nas jest,

więc mrugamy oczami, jakby wyskoczył z nas tygrys
i stał w świetle, ogonem bijąc się po bokach.

Dlatego słusznie się mówi, że dyktuje poezję dajmonion,
choć przesadza się utrzymując, że jest na pewno aniołem.
Trudno pojąć skąd się bierze ta duma poetów
jeżeli wstyd im nieraz, że widać ich słabość.

Jaki rozumny człowiek zechce być państwem demonów,
które rządzą się w nim jak u siebie, przemawiają mnóstwem

języków,

a jakby nie dosyć im było skraść jego usta i rękę
próbują dla swojej wygody zmieniać jego los?

Ponieważ co chorobliwe jest dzisiaj cenione,
ktoś może myśleć, że tylko żartuję
albo że wynalazłem jeszcze jeden sposób
żeby wychwalać Sztukę z pomocą ironii.

Był czas, kiedy czytano tylko mądre książki
pomagające znosić ból oraz nieszczęście.
To jednak nie to samo co zaglądać w tysiąc
dzieł pochodzących prosto z psychiatrycznej kliniki.

A przecie świat jest inny niż się nam wydaje
i my jesteśmy inni niż w naszym bredzeniu.
Ludzie więc zachowują milczącą uczciwość,
tak zyskując szacunek krewnych i sąsiadów.

Ten pożytek z poezji, że nam przypomina
jak trudno jest pozostać tą samą osobą,
bo dom nasz jest otwarty, we drzwiach nie ma klucza
a niewidzialni goście wchodzą i wychodzą.

Co tutaj opowiadam, poezją, zgoda, nie jest.
Bo wiersze wolno pisać rzadko i niechętnie,
pod nieznośnym przymusem i tylko z nadzieją,
że dobre, nie złe duchy, mają w nas instrument

Андрей Вознесенский

ВЕЧНОЕ МЯСО

 ВЕРНИСАЖ

На выставку художника Прохорова
народ валит, как на похороны.
“Не давите!” – кричат помятые,
оператор кричит: “Снимаю!”,
кто умен, кричит: “Непонятно!”,
а дурак кричит: “Понимаю!”

Были: коллекционер Гостаки,
Арлекин Тарелкин с супругой,
блондиночкою упругой,
композитор Башляк с собакой, –
толкались, как на вокзале.

Прохоров пришел в противогазе.
“Протестует, – восхищаются зрители, –
против духоты в вытрезвителе”.

Вы помните живопись Прохорова?
Главное в ней – биокраски.
Они расползаются, как рана,
потом на глазах срастаются.
Наивный шпиц композитора
аж впился в центр композиции.

Похоров простил болонку:
“Я мыслю тысячелеткой.
Мне плевать на понимание потомков,
я хочу понимания предков,
чтоб меня постиг, понимающ,
дарующий смысл воспроизводства:
чем больше от себя отнимаешь,
тем более остается”.

Тут случилось невероятное.
Гостаки роздал свою коллекцию,
Тарелкин супругу отдал товарищу,
Башляк свою мелодию
подарил Бенджамину Бриттену.
Но странно – чем больше освобождались,
богатства их разрастались:
коллекция прибывала,
супруга на глазах размножалась,
мелодии шли навалом.
Но тут труба заиграла.

Заиграла, горя от сполохов,
золотая труба Тарелкина.
Взяв “Охотничье allegro”,
“Нет! – сказал ревнивый Тарелкин. –
Я тебя вызываю, Прохоров!
Мы таим в своем сердце время,
как в сокровищнице Шираза.
Мы – сужающиеся Вселенные,
У тебя ж она – расширяется.
Ты уводишь общество к пропасти,
ты нас всех растворишь друг в друге.
Я тебя вызываю, Прохоров,
за поруганную супругу!”

Начал дуть трубадур трактирный,
начал нагнетать атмосферу,
посрывало со стен картины,
унесло их в иные сферы.

“Подражатель Тулуз-Лотрекин,
отучу тебя от автографов”.

“Да!” – сказал ревнивый Тарелкин.
“Нет”, – лениво ответил Прохоров
и ударил Тарелкина по уху.

Бой Охотника и Художника
перед бабой и небесами!
Визг собак, ножей и подножек
У обоих разряд по самбе.

Чем окончится поединок?

Но этаж обвалился с грохотом,
и с небес какой-то скотина
проорал:
“Побратим мой, Прохоров,
я – Дима!”

Больше не видели побратимов.

продовжуємо твором Роберта Фроста

Robert Frost

After Apple Picking

My long two-pointed ladder’s sticking through a tree
Toward heaven still.
And there’s a barrel that I didn’t fill
Beside it, and there may be two or three
Apples I didn’t pick upon some bough.
But I am done with apple-picking now.
Essence of winter sleep is on the night,
The scent of apples; I am drowsing off.
I cannot shake the shimmer from my sight
I got from looking through a pane of glass
I skimmed this morning from the water-trough,
And held against the world of hoary grass.
It melted, and I let it fall and break.
But I was well
Upon my way to sleep before it fell,
And I could tell
What form my dreaming was about to take.
Magnified apples appear and reappear,
Stem end and blossom end,
And every fleck of russet showing clear.
My instep arch not only keeps the ache,
It keeps the pressure of a ladder-round.
And I keep hearing from the cellar-bin
That rumbling sound
Of load on load of apples coming in.
For I have had too much
Of apple-picking; I am overtired
Of the great harvest I myself desired.
There were ten thousand thousand fruit to touch,
Cherish in hand, lift down, and not let fall,
For all
That struck the earth,
No matter if not bruised, or spiked with stubble,
Went surely to the cider-apple heap
As of no worth.
One can see what will trouble
This sleep of mine, whatever sleep it is.
Were he not gone,
The woodchuck could say whether it’s like his
Long sleep, as I describe its coming on,
Or just some human sleep.

Po zrywaniu jabłek

Jeszcze moja drabina wciąż sterczy w błękity,
Koronę drzewa tnąc podwójnym torem.
Tu kosz, któregom nie napełnił zbiorem,
Tam kilka jabłek wśród gałęzi skrytych,
Które zostały mi do pozbierania.
Ale już dosyć mam tego zrywania.
Duch zimowego snu wzlata o zmroku
W zapachu jabłek — zapadam w stan drzemki.
Nie mogę zatrzeć dziwności widoku
Zobaczonego przez lodu osłony
Które dziś rano zebrałem z rynienki
Wznosząc jak szkiełko w świat traw oszronionych.
Lód topniał, dałem mu upaść i trzasnąć.
Ale już wtedy
Bliski snu byłem, nim spadł, nie wiem kiedy,
I mógłbym rzec, jakiej miary
I kształtu byłby mój sen, gdybym zasnął.
Zjawiają się i nikną jabłka powiększone,
Od nasad po kwiat stary
Plamkami brązów wyraźnie upstrzone.
I boli mnie podbicie, bo wciąż stopą własną
Przyhamowuję każde szczebla drżenie.
Czuję chwiejność drabiny, gdy się gną konary.
I słyszę, jak dochodzi z piwnicznych uboczy
Głuche dudnienie
Ładunku jabłek, który się w nie toczy.
Nie chcę już więcej
Zrywania jabłek — bezwład mnie ogarnął
Po wielkim żniwie, któregom sam pragnął.
Milion owoców przeszło mi przez ręce,
Chronionych przed upadkiem z troską przepisową.
Bo owoc,
Który o ziemie uderzy,
Chociażby się nie potłukł i o nic nie trącił,
Jest tylko na jabłecznik zdatny i do młocki
Na stercie leży.
Z tego więc widać, co zmąci
Mój sen, czymkolwiek będzie jako sen osobny.
Gdyby się nie ulotnił,
Suseł powiedzieć mógłby, czy podobny,
Tak jak go zapowiadam, jego snom w samotni,
Czy właśnie jakimś snom ludzkim.

przełożył Juliusz Żuławski

продовжуємо твором Анджея Бурси

Andrzej Bursa

“Obrona żebractwa”

Uważa pan że żebrakom nie należy dawać jałmużny…
że większość z nich mogłaby pracować
pracować… dobre słowo
czyli gdyby ten owrzodziały z głową Tołstoja machał
łopatą przy jakimś wykopie
a ten starzec ze sztuczną raną warował przy magazynie
łopat…
a ta czarownica (czy był pan kiedyś dzieckiem) plewiła
buraki…
byłbyś pan usatysfakcjonowany

ależ oni pracują drogi panie jak jeszcze…
za jakikolwiek datek o każdej porze dostarczają nam
emocji czystej i nie sfałszowanej…
oni nie jedzą drewnianego chleba…
nie markują (słowo godne waszej kultury) śmierci jak
w waszych teatrach…
ale grają całym ciałem wystawionym na mróz skwar
i ulewę każdym gestem głosem i wszą na
kołnierzu…
aby osiągnąć zanierzony efekt muszą surowo przestrzegać
trybu życia nakazanego regułą
spać na ławkach w parkach i na dworcach nie dojadać
i upijać się,,,
a pomimio że śmierć i chleb jest u nich prawdziwy,,,
sztuka ta nie jest ani trochę naturalistyczna…
osiągają pełnię realistycznego uogólnienia o czym nawet
marzyć nie mogą wasze wypchane akademickie
trupy…
oni są na wskroś nowocześni…
mimo że tradycja ich jest stara jak nędza…
artyści awangardy winni uczyć się od nich i co mądrzejsi
robią to…
W pociągu Kraków-Przemyśl stanął nagle w drzwiach
przedziału ślepiec z laską
czy pan wie że każde z tych drętwiejących na ławce ciał
dążących do wygodniejszego usadowienia się
zostało nagle postawione przed problemem…
którego najsłabszego echa trudno się doszukać w waszej
sztuce…
to wy nie pracujecie…
co pan dziś zrobił panie literacie…
jaki jest twój “zawód” konferansjerku…
za co ci tyle płacą dziwko z ekranu…
za co chleje twój reżyser………….?
(najbardziej bawią mnie ci którzy zarzucają żebrakom że
czasem piją wódkę)
jak wy w ogóle wyglądacie?

karzeł wzrost około 1 m 30 cm
numer obuwia około 45
gra na harmonii
rękami konarami (trzy buraczkowe krzywule przy każdej
dłoni)
pieśń kościelną
Łączy Grand Guignol
z misterium religijnym
i robi to ze smakiem

a ten rzucany drgawkami
(u was balet polega ciągle
na erotycznym rajcowaniu
ojców rodzin)
zubożały inteligent (ach co za charakteryzacja)
mówi że wyszedł niewinny z więzienia
przeżywa głęboki konflikt
trudno mu jest prosić
zaobserwuj gest jakim chowa 10 złotych

staruszek z pieskiem na dywaniku
żeby miękko było biedactwu
obłąkana w męskim kapeluszu
ojciec niepocieszony po stracie
trzech synów bohaterów

oni grają przez całe życie jedną rolę
ale robią to doskonale
Nie pomyślcie że fratenizuję się z lumpami
żebracy są przeważnie ograniczeni i cuchną
czuję do nich taki sam wstręt
jak do was panowie… artyści
tyle że bardziej gustuję w ich sztuce
niż w waszej.

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

kontynuujemy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

продовжуємо твором Едріана Мітчелла

Adrian Mitchell

Tell me lies about Vietnam

I was run over by the truth one day.
Ever since the accident I’ve walked this way
So stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

Heard the alarm clock screaming with pain,
Could not find myself so I went back to sleep again
So fill my ears with silver
Stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

Every time I shut my eyes all I see is flames.
Made a marble phone book and I carved out all the names
So coat my eyes with butter
Fill my ears with silver
Stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

I smell something burning, hope it’s just my brains.
They’re only dropping peppermints and daisy-chains
So stuff my nose with garlic
Coat my eyes with butter
Fill my ears with silver
Stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

Where were you at the time of the crime?
Down by the Cenotaph drinking slime
So chain my tongue with whisky
Stuff my nose with garlic
Coat my eyes with butter
Fill my ears with silver
Stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

You put your bombers in, you put your conscience out,
You take the human being and you twist it all about
So scrub my skin with women
Chain my tongue with whisky
Stuff my nose with garlic
Coat my eyes with butter
Fill my ears with silver
Stick my legs in plaster
Tell me lies about Vietnam.

Religion (Religia) . 2017 . metal sculpture , welding . 2,7м х 2,7м х 1м .

релігія – пристрасть ходити одними ж й тими вулицями,

обідати чи вечеряти в “своїх” ресторанах,

в одну сторону тільки,

сидячи за столом з написом “занято”,

вірити людям , що не раз вже дурили,

жити в умовному комфорті, подаючи жебраку -брехуну  ,

і фігу в кишені,

слідкувати в інтернеті за війнами десь далеко й перейматись загиблими та їх родинами,

читати книжки ,

різні

й не завжди ті які варті і які хотілось би ,

бути добропорядним,

якщо хтось знає насправді ,що то значить,

чекати телефонного дзвінку,

листа,

часопису,

бандеролі,

гробу,

звістки,

вести розмови з наперед відомим результатом,

співати посмодерністичний гімн чужої країни,

й запитувати у коханки її національність,

у ліжку,

пробувати оволодіти  рідною мовою,

в межах 75 відсотків,

збирати все , що можна збирати і ,що дається зібрати в голові,

псів таскати на пасках ,

котів вбирати в сподні,

соловїв та сорок дусити,

умовно,

і ще раз умовно,

умовно вірячи .

що це все

зусилля умислу необхідне почуттю свободи

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

kontynuujemy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

(анонсований текст фестивалю-. ред.)

Сайт фестивалю – http://tetramatyka.nurt.org. ua

деякі думки при прочитанні програм  проектів та  ідеології фестивалю .

1. Загальний пафос текстів .

приклад :

“Ідея прогресу стала своєрідною релігією Нового Часу, яка освячувала невпинний екстенсивний рух до кращого Майбутнього. Образ останнього формувався у масовій свідомості у відповідності до намірів правлячої політичної еліти суспільства: чи то Welfare State чи то пак тисячолітній комуністичний рай. Позаяк, цементуючим елементом спільним для різних проявів мета-наративу Прогресу була віра в чарівну силу машини яка зможе покращити не тільки економічні підвалини суспільного життя, але й сприятиме встановленню соціальної гармонії.
Криза та розпад СРСР позначило собою кінець індустріальної епохи як для України так й для мешканців Львову зокрема. В умовах майже 30-річного пострадянського періоду в якому зависло наше суспільство промислові зони українських міст зазнають процесів стихійної просторової та функціональної трансформації. В ході такого напіврозпаду часто втрачаються ці своєрідні монументи релігії Прогресу, а з ними ми втрачаємо частку історичного надбання, а, через це, й можливість критичного погляду на майбутнє, яке видається нібито доконаним.” (проект Future Perfect (частина 1)) – що це за парадовий текст

2. Історія плюс “новітні” медія це щось до музейної справи , можна долучити до цієї ужитковості також ввід технології до бібліотеки як інституції ( аналоги працюють і тут немає мистецтва), а не як явища культури.

Ось текст -“Проект покликаний змінити уявлення про сучасні бібліотеки як про багатофункціональні активні простори в житті міста, показати шляхи застосування інноваційних цифрових технологій, створити в бібліотеці майданчик для міждисциплінарної взаємодії активних громадян з різних сфер діяльності.  Проект стане яскравим прецедентом інтегрування мистецької компоненти в життя сучасної бібліотеки.” (проект Future Perfect (частина 2)

3. Традиційна методологія організації фестивалю – ніби декларується якщо не революційний то принаймі еволюційний поступ . Однак більше це нагадує відповідь на грантовий проект: -запрошений хедлайнер , позитивні проекти про наболіле ,але мирні – спонсорам сподобаються, покращення , впровадження , погляд в майбутнє , впевненість в минулому – яке погане і не дає розвиватись , навчання майбутніх поколінь , салют , фуршет , буклет -каталог на поличку і тд.- де артистичний скандал , де зіткнення інтелекту , побиття публічне нарешті . Натомість пропонується слухання потойбічності –  “…увага буде зосереджена на декількох об’єктах індустріальної історії Львову: залишках заводів, фабрик, (депо). На(біля) території кожного об’єкту будуть розташовані портативні радіо-передатчики які транслюватимуть у FM-діапазоні звукові твори створені митцями.”(проект Future Perfect (частина 1)

вітаємо нову мережу FMстанцій (редакція)

4. Мистецько-освітній проект «Освіта й творчий експеримент – досить узагальнений огляд тенденцій. Така собі фідософсько-публіцистична методичка.до утопії  Академічність не є навчання інструментарію . Поза всіма рудиментами , академічність дає розкутість , і думки  також , творить художника , або  сприяє kształcić się. Особистість як кінцевий продукт сепарації артистичної майбутності – якщо артиста того хоче звичайно й потребує “спрагло ” .

А для оволодіння інструментом є відповідні курси.

Звичайні принципи діалектичного розвитку – буде країна багата – будуть в академії відповідні умови. Амен.

5.Вхід в арт – з задоволенням оглянемо і послухаємо все .

з повагою Sigurd Gombrowicz

Тиждень перфомасу ,  Львів , вересень 2017 . Артистка з Таїланду Нопавен Сірівечкул показала алегоричну сцену , з символічними елементами східної культури яка переплилась остаточно з европейскою . Еклектична чуттєва дія.

Фото Юрій Бакай

В даному випадку тішить лаконічність дії.

фото Юрій Бакай

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

kontynuujemy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

Окрім показів перфомансів, під час фестивалю також відбудуться зустрічі з артисиами, лекції, відеопокази, майстер-класи, дискусії та проводиться експериментальна навчальна програма – «Школа перфомансу».

Цього року  свої перфоманси покажуть артисти з Таїланду: Саріна Сетапон, Монкхол Плайнбенченґ та Нопавен Сірівечкул, з Великобританії – Сандра Джонстон та Алістер Макленан, Ізраїлю – Тамар Рабан, Шахар Маркус і Таль Розен, Польщі – Януш Балдиґа і Томаш Шрама та України – Володимир Кауфман і Віталій Шупляк , Сейджі Шімода з Японії та Стайн Генінґсен із Норвегії.

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

kontynuujemy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

zaczynamy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

( знимки є лише інструментом , палітрою – тому наперед дякуємо та перепрошуємо авторів фото за вільне трактування).

zaczynamy nowy projekt w jakim będziemy poszukiwać przejawów emocjonalności jako cech w życiu artystów oraz ich alter ego – w przeszłości , teraznejszości i przyszłości

( zdjęcia są tylko narzędziem ,  paletą – przeto dziękujemy i przepraszamy autorów fotografii za zbyt wolne traktowanie )

За сприяння Zenko Foundation

куратори Ігор Абрамович , Олександр Соловйов

фото Юрій Бакай

Вистава відбувалась в давних залах військового шпиталю , в минулому Палаці Потоцьких  який був в свій час відібраний в потребі паньства. І ця дивна історично-суспільна обставина поклала своєрідне забарвлення візуальним експозиціям фестивалю Порто Франко 2017 (14 -22. 06.2017) -, внесла дивні трактування загальної тематики дійства. Обдерті стіни та стелі кімнат та комірчин, смутні ,коридори спроваджують до роздумів тлінності та короткотривалості часу  порозумінь людських.

Артисти давали собі раду як могли згідно особистим засадам та ситуативності.

Хірургія

Роботи Юрія Бакая знайшлись в просторі постхірургічнім , виповненим тривогами незворотності дії – де грань є моментом хиби і шансом до дальшого буття.

“DZVIN”

Бокс наповнений рядами дзвінків , що пульсують світлом карбуючи час , відмірюючи те, що пройшло , те , що попереду , збоку  – в другому вимірі. Те , що ми ніколи не осягнемо .

Шиба вибілена вапном , ніби стверджує , що час стерильний , чистий від людського й належить самому собі . Й тільки зміна секунд , миготіння світла спроваджує в рефлексії людські , оглушуючи миттю перед дзвоном.

“Межі прозорого”

№2  “межі прозорого”- скло , камінь , діаманти , люди – мають свою прозорість , але їхня кількість суттєво впливає на  саме середовище , змінює простір і діаметрально протилежно формує локацію.- так зазначено в ідеї проекту .

Ще одна дитяча мрія зазирнути за , спроба вловити нескінченність в дзеркальці , грань ньютонівської фізики  та магії алхіміків яка не залишає байдужими людей , що відірвались  від буденних перегонів . Момент пристанку . Магія здивування і чи не найцінніша риса людської відкритості .

“Sapientus satus”

 “Розумному досить” – лаконічний , досконалий проект .

Мапа  країни , вже неіснуючої , позаду Розп’яття   … відбитки пальців дітей – школярів , що самі вже є батьками і не згадають про  що власне там йшлося на тих дивних уроках географії . Уроках екзистенційних вправ  в  дивні часи , що ніби в сні..снились. Все в коло ,- і все поезія…яка завжди відкрита до спроб іншого бачення , трактування , чуття такого мінливого , зрадливого , а одночасно наймилішого світу…

текст  Sigurd Gombrowicz

фото Юрія Бакая