Платон, конечно, мой друг, а истина дороже и всё такое. Но подарки на дни рождения он всегда выбирал какие-то странные.
Помню, однажды он подарил мне такую вот футболку ↓

Так и было написано – не «немой», а «не мой», раздельно.
Я, естественно, сделал вид, что мне понравилось и всё такое. Но, скажу вам, дядя он был себе на уме.
—————————————————————————————————————
Это↑, чуть шо, была цитата из «Политики» Аристотеля, если кто не читал.
Как видите, с подарками на день рождения были проблемы ещё у древних греков.

В новому приміщені Центру візуальної культури (київ вул. Глибочицька, 44) триває виставка «Локаут», яка є певною ретроспективою сучасної ситуації на ринку праці у пострадянських країнах.

Назва проекту в буквальному перекладі з англійської мови означає «замикати перед кимось двері». Тема виставки завжди актуальна, особливо з точки зору марксистського дискурсу. Однак, «Локауту» все ж бракує «інформаційного приводу», який організатори виставки Станіслав Рукша та Оксана Брюховецка могли б зазначити у експлікації. Взагалі, дуже прикро, що в кураторському тексті нічого не сказано про попередні спроби українських митців звернути увагу на проблеми ринку праці. «Мистецтво в теперішній ситуації повинно виконувати роботу по веденню відкритого і публічного слідства на очах у всіх… І це може стати першим кроком до змін». Дуже дивно, чому куратори ніяк не апелюють до попередніх дій, зроблених у цьому ж напрямку в ЦВК, зокрема проекту «Трудова виставка» 2011 року.

60% виставки складають відео роботи. Ключовою з них можна назвати документальне відео Юлії Мазурової, яке розповідає про майже невідому трагедію у Західному Казахстані, коли протести робітників нафтових компаній завершилися розстрілами. І навіть поза контекстом нещодавньої річниці Євромайдану, ця робота сприймається як приклад максимального «локауту» з боку влади.

Ще однією ілюстрацією крайніх проявів використання людської праці є графічна серія Вікторії Ломаско «Раби з московського магазину «Продукти». Інформація подана у формі «стінгазети», а малюнки нагадують зарисовки з судових процесів. Стилістика дуже схожа на техніку швидкого рисунку Анни Звягінцевої. Щоправда, Вікторія додає описи ситуації й цитати персонажів, що робить роботи з одного боку більш «об’ємними», а з іншого – перетворює їх трішки у комікси, наприклад, як у серії робіт «Дівчата Нижнього Новгороду».

Картина Анатолія Бєлова «Жінки й чоловіки на ринку праці» є теж ілюстрацією, щоправда до тексту Марії Маєрчик, Ольги Плахотнік, Галини Ярмолової. «Гендерна піраміда» фіксує чітку сегрегацію професій за «статевими ознаками». На думку авторок саме сфера зайнятості робить з людини жінок та чоловіків.

Тема гендерних стереотипів також представлена у роботі Валентини Петрової. Її транспарант з надписом «Труд художницы хобби», з елементами аплікації й вишивки хрестиком, виглядає навіть зворушливо. Окрім роздумів про стереотипи сприйняття статусу художника/художниці, робота відсилає до більш загального питання – можливості вписання митців у трудовий кодекс в цілому. До того ж бажана наявність «замовника», апріорі нівелює не менш бажаний статус «вільного художника».

Тематика експлуатації розумової праці представлена у роботі «Реферат» Ірини Стасюк, де вона на декількох аркушах формату А4 оповідає про свій досвід написання текстів для американських студентів. А головними героями трьох відео робіт, представлених у рамках виставки, є шахтарі. Микола Рідний знайомить глядачів з «мурашиним цехом» – підрозділом, що займається доставкою природних матеріалів на поверхню. Полька Анна Мольська переносить дійство п’єси німецького письменника Герхарда Гаутмана «Ткачі» на ландшафти сілезької шахти. Художник Лукаш придбав тону вугілля й заппропонував безробітним шахтарям перекваліфікуватись у скульпторів, створюючи з «чорного золота» діаманти. (Нагадаємо, що Микола Рідний у рамках виставки 20-номінантів Премії РАС показував відео про колишнього міліціонера, який теж вирішив стати скульптором).

У відео Рафала Якубовича познанський завод Volkswagen показаний крізь колючий дріт. Суворий погляд охоронця у кадрі неминуче викликає асоціації з в’язницями суворого режиму. На двох майже ідентичних відео-роботах угорської художниці Анни Фабріціус «Теорія навчає Практику» та «Еріка, монтажниця кабелю», працівниці підприємств, виключно за рахунок жестів, без реального обладнання, відтворюють роботу «у станка». З огляду на велику кількість відео-робіт, представлених у рамках виставки, шкода, що на підписах не вказано хронометраж.

Єдиною інсталяцією виставки «Локаут» є іронічна робота Тараса Камєнного «Козли-житло», яка апелює до умов життя найманих працівників-будівельників. А єдина фото-серія, присвячена темі обслуговуючого персоналу та господарям, в якій Лілія Лі-мі-ян надає інформаційну довідку, щодо віку та освіти своїх героїв.

У рамках виставки також було організовано декілька відкритих зустрічей з художниками-учасниками та показ їхніх відео-робіт, що є дуже позитивною тенденцією, оскільки перетворює художні проекти й у майданчик для дискусій.

В англомовних країнах є вираз дуже співзвучний назві виставки – “Look out’’ – вигук, який попереджає про небезпеку: «Обережно!», «Стережись!». Страх втратити роботу є однією з основних причин відмови працівників від будь-яких бунтів. Отже, кого саме у рамках проекту критикують в своїх роботах 17 художників з України, Росії, Польщі та Угорщини: пострадянську соціальну систему, роботодавців – експлуататорів, ієрархічність? Чи людей, які вважають себе полоненими ситуації й не наважуються відстоювати свої права?

Революція шкодить мистецтву. Спочатку вона його майже зовсім нівелює, перетворюючи або у рупор, або у медіум для сатири та критики. Під час революційних подій попри, здавалося б, неймовірну кількість емоційних переживань й вивільнення творчої енергії художники опиняються в доволі тематично герметичному просторі. Навіть якщо хтось ігнорує революційні події, це автоматично сприймається, як певна політична/громадянська позиція. А будь-які творчі проекти, які не містять рефлексій щодо впливу революції, автоматично маркуються як неактуальні та комерційні. Зрештою, «мистецтво революції» перетворюється в кадри з документального фільму, сторінки фото-каталогів та чисельні виставки за кордоном.

Під час військового протистояння відбувається загальне переосмислення соціальної ролі митців: “Про яке мистецтво може йти мова, коли потрібно збирати гроші на бронежилети, ризикувати життям..? Суспільство начебто відкидає художників в буферну зону, де їм доводиться воювати з самим собою… “ . (1)  Неможливість відділити громадянську позицію від мистецької приводить до того, що митці починають виконувати функцію декоратора, психотерапевта чи, що гірше, перформера.

Активна діяльність актора Євгена Нищука у якості ведучого стала головною причиною його призначення на посаду міністра культури. Ситуація довкола Міністерства є доволі показовою. Нагадаємо, що 22 лютого група активістів окупувала Міністерство, вимагаючи його реструктуризації. В підвальному приміщені була створена Асамблея діячів культури України – громадський рух, націлений на проведення реформ не лише у Міністерстві, а й у процесі організації культурної діяльності країни в цілому. Учасники розділились на робочі групи залежно від фахової орієнтації й намагались налагодити співпрацю з новим керівництвом. За словами Лариси Венедиктової, «експеримент можна вважати вдалим: від культури не залишилось нічого, окрім її імітації ». (2)

Наприклад, досі невирішена ситуація з 2 111 експонатами виставки “Крим: золото і таємниці Чорного моря”, яка відбувалася в амстердамському музеї Алларда Пірсона. Серед реліквій унікальні археологічні знахідки скіфських курганів: золоті прикраси, зброя, обладунки. МЗС Росії наполягає на поверненні експонатів на півострів(3)

Зберігачем унікальної колекції визнано Національний історичний музей України, але наразі Міністерство культури не оприлюднює інформації щодо процесу повернення цих реліквій. Невідома і подальша доля 28 робіт Реріха, які експонуються в Горлівському художньому музеї.
Згадуючи про анексію Криму важко усвідомити, наскільки величезний пласт культурної спадщини ми втратили: Херсонес, ханський палац в Бахчисараї, Генуезьку фортецю, Лівадійський палац, будинок Волошина, картини Айвазовського… Як слушно зауважила в одному з інтерв’ю куратора Олена Червоник: «культурна спадщина, яка була непомітною, наразі проявлена такою відкритою і болючою раною» .(4)
Власне у загрозі опинились не лише експонати минулого, а й простори, які працюють з сучасним мистецтвом. Досі культурний центр Ізоляція захоплений бійцями самопроголошеної “Донецької Народної Республіки”. Команда центру мігрувала до Києва й незважаючи на статус «культурних біженців», за відносно короткий час організувала чимало проектів: виставку групи Жужалки, проект «Захоплення», створила нове онлайн-видання про сучасне мистецтво та культуру IZIN. Проте унікальність Ізоляції багато у чому була пов’язана з діяльністю саме у Донецьку, в стінах пострадянського промислового монстра. Цей простір міг стати своєрідною метафорою трансформації травматичного минулого, а наразі ми отримуємо нагадування про не менш болісне теперішнє.
Під час подій на Майдані більшість виставкових просторів зачинялось. Революційні події відбувались безпосередньо біля Національного художнього музею України. Це створювало реальну загрозу ушкодження будівлі (архітектурній пам’ятці авторства В. Городецького), унікальній колекції й працівникам музею. Шлях на роботу пролягав крізь димову завісу і дуже символічно, що з часом біля входу в музей розмістили катапульту, яку використовували для оборони Майдану. Проте «злий дух» Януковича таки проник у стіни культурного закладу, щоправда у вигляді вилучених багатств з президентського маєтку. За словами одного з кураторів проекту «Кодекс Межигір’я» художника Олександра Ройтбурдта експонати, які були представлені у рамках виставки, просякнуті несмаком та атмосферою «жлобської тусовки, яка кличе себе «елітою». Власне, ці об’єкти стали візуалізацією тих культурно-смакових орієнтирів, в яких була й досі перебуває більшість представників владного бомонду.

Революція консолідує суспільство, стає позначкою на вісі історії, відносно якої можна говорити про «до» і «після». Внаслідок подій Помаранчевої революції виникла група РЕП, після Євромайдану активізувалась група ЙОД, провівши акцію-захоплення у галереї Карась та виставковий проект «Вирішення проблеми» у Малій галереї Мистецького Арсеналу. Навесні, під час фестивалю Docudays, в переповненому залі Будинку кіно, відбулась презентація документальних короткометражок про події на Євромайдані. Прем’єра завершилась виконанням пісні “Пливе кача”, сльозами та вигуками “Слава Україні!” Вивільнення творчої енергії привело до появи цілих художніх серій – портрети майданівців Лесі Хоменко, роботи Влади Ралко формату А4, виставка Данила Галкіна «Демонтаж», «Укриття» Миколи Рідного тощо. Проте, тематичне наповнення виставок не вплинуло на форму, художні стратегії чи зміну мистецьких парадигм. Виникло більше приватних ініціатив, наприклад, як перехід сайту ArtUkraine на державну мову, але разом з тим і побільшала кількість вдаваного патріотизму та спекулювання на символах революції

.У художників з’явились зуби. Бойкот Маніфести, перформенс Маши Куликівської, замотаної в український прапор, тиск на художницю Алевтину Кахідзе за її участь у цьому заході. Україна опинилась в епіцентрі уваги західних ЗМІ. Це в свою чергу суттєво вплинуло на збільшення інтересу закордонної громадськості й до “революційного мистецтва”. Під кураторством німецького арт-критика Райнальда Шумахера на території муніципальної галереї “Лавра” пані Миронова організувала дві виставки: одну колективну «А тепер? Сила мистецтва. Українське мистецтво в період кризи, роздумів і скорботи» та персональну виставку Володимира Кузнєцова “Мовчання зірок”. Попри небезпеку, до України по натхнення та творчий матеріал їхало чимало закордонних митців. Серед них французький фотограф Ерік Буве, який презентував свій доробок у рамках виставки «(R)Evolution»; бельгійський барон Тома Де Вотерс, що організував виставку чорно-білих фото, присвячених Майдану, в своєму маєтку; молода французька художниця Марі Мено (Marie Meneau), чий документальний фільм «Паралельні революції» демонструвався під час ГогольФесту. Проте багато іноземних митців налякані ситуацією в Україні. Наприклад, група італійських художників категорично відмовилась їхати на Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва Бірючий.

Ще під час безпосередніх подій на Майдані, в інших країнах світу відбувалась велика кількість перформативних акцій біля посольств та на головних вулицях міст. Вірусом з Києва назвали акцію художника Петра Павленського в центрі Санкт-Петербургу, коли він разом з 4 товаришами підпалив десятки шин і бив арматурою по бруківці. Виставки, присвячені Майдану, були в Лондоні, Берліні, Відні, Варшаві, Таліні, Москві.

Проте паралельно зі зростанням інтересу до подій, що відбувались на Майдані, збільшується й кількість надінтерпретацій: у художні твори українських митців, які лежали «в загашниках», вносяться сенси пророкувального характеру. Це особливо відчутно у концепції виставки РinchukArtCentrе «Страх та Надія». Обираючи для експонування роботи лише художників-переможців куратори виставки все ж постулювали перемогу не митців, а інституцій, які можуть успішно адаптуватись до будь-яких соціально-політичних умов.
Будь-яка революція політизує мистецтво й створює настільки потужний контекст, що його просто неможливо нехтувати. Євромайдан без сумніву, попри все інше, мав потужний консолідуючий ефект й здійснив суттєвий вплив на культуру. Він набув сакрального значення.
На думку художника Станіслава Туріна з «Відкритої групи», після подій на Майдані змінилось не мистецтво, а люди. Ремарк опублікував свій роман «На західному фронті без змін» лише після 10 років по закінченню Першої світової війни. Рефлексувати щодо подій на Майдані, звісно, потрібно вже зараз. Але українське мистецтво, так само як і ми, ще досі перебуває у стані соціально-політичного потрясіння. Очевидно одне, внутрішня революція має тривати попри різноманітні заяви політиків. Адже як зазначає кураторка Олена Червоник: «це дуже велике питання, як можна змінювати щось, але не бути при цьому революціонером» .(5)

Політика Страху – Соціальний експеримент, який експлуатує найбільш примітивні інстинкти для того щоб викликати умовний рефлекс.

Дана робота реагує на метод управління суспільствoм шляхом залякування і насильства.
Проект вказує на політику уряду, ЗМІ та релігії, що призводить до атмосфери необґрунтованого страху в суспільстві.

Реалізація:
Проект симулює витiк побутового газу методом наповнювання приміщення запахом етилмеркаптану*.

*етилмеркаптан – природня речовина , що широко використовується як одорант для природного газу.

Politics of Fear is a social experiment that is designed to tap directly into the humans most primal instincts in order to trigger a preconditioned response.
The work is a reaction to the state, religion, and media implemented policies which result in a climate of unsubstantiated fear in society.

Realization:
The project simulates a gas leak, by releasing ethanethiol* within a designated space.

*Ethanethiol is an odorant that is intentionally added to odorless natural gas products to alert the public of the imminent threat.

Oleg Voronko , Olexa Furdiyak .  2010

Люблю кататься на велосипеде. Это одно из лучших изобретений человечества. Выходит, продавцы велосипедов тоже одно из лучших изобретений.
Шапочно знакомый дядя Вова, у которого я купил свой велик, вообще-то не пьёт. Но ходит постоянно невесёлый. Высокий и невесёлый. Вижу его часто – он в соседнем доме живёт. И как-то, выбирая в его магазине новые тормоза, я полупошутил. У него там какая-то гайка никак не откручивалась и он распсиховался. «За что мне это всё?!».
Видимо, он считал, что неудачи и трудности ему посылает судьба. Ему – одному.
I`m a loser baby, so why don`t you kill me.
Я сказал:
– Так Вы напейтесь уже как-то, что ли.
Оказалось, дядя Вова ждал этих слов. Он напился в тот же вечер.
Я ехал на своём Trek-е домой и дядя Вова остановил меня. Словил за руль и остановил. И сказал:
– Вот посмотри – горный велосипед, да? Фирмовый. Ты купил и катаешься. А почему катаешься? Почему на горном? Потому что у друзей такие же. Или кто-то сказал, что супер. Или что я сказал. Что для наших дорог больше всего подходит. Ну, ок. Катаешься, значит, и заезжаешь в болото, да? Представь, городское такое болотце. Три метра на два с половиной. И что? Крутишь педали и выруливаешь. Думаешь – это ж, бля, горный велик, что он – не сможет с мелкой бездорожной проблемкой справиться? Выехал и поехал дальше, к следующему болотцу… А что произошло?
– Что? Не знаю, – сказал я.
Дядя Вова поправил очки.
– Произошла практика веры. Таинство. Молитва. Превращение лужи в вино. Или болота в бисер. Брендовая, как сейчас говорят, молитва. Посмотри на велосипед. Его колёсам, звёздочкам и отражателям глубоко насрать, что их назвали горным велосипедом. Им было бы насрать, даже если бы это назвали… эээ… пудингом из алоэ. Это – железяка, она или справляется с задачей или нет. А вот человеку почему-то не насрать. Человек верит в названия. Он никогда не купил бы велосипед, названный… эээ… «Аloe Bike». Вырулить из болота тебе помогла вера в наклейку. В логотип. В цену велосипеда, в конце-концов. Когда ты застрял, ты верил не в свои мускулы и опыт, нет. Ты верил в ярлык.
Никогда раньше дядя Вова не говорил так много слов за раз. Хороший я ему совет дал. Но он ещё не закончил.
– А если б ты попал в болото на детском велосипеде «Зайка»? Ты бы подумал «бля, на Зайке я тут не вырулю». И спрыгнул ногами в грязь. И запачкался. И стал бы Зайку толкать. Спасать Зайчика и себя. Эээ… как Мазай. В таких случаях помогает гипноз. Если б тебя, дорогой, загипнотизировали, что Зайка – это самый что ни на есть горный велик. Тогда бы ты вырулил. Потому что мы верим в сраные ярлыки. Мы поддаёмся их гипнозу. Каждый раз, попадая в болото, мы заглядываем ярлыкам глубоко в глаза. Надеемся на них. Ложимся под гипноз. Верим в плацебо.
Дядя Вова отрыгнул. В трезвом виде он бы никогда этого себе не позволил. А сейчас даже не заметил.
– Вот посмотри, как мало «весят» ярлыки программ на рабочем столе компьютера. Вот, скажем, фильм «Зайчик по кличке Пудинг» – большой, длинный – а ярлык его весит полсопли. Видел этот фильм?
– Нет.
– Хаха. Шучу, нет такого фильма… Короче, на всё вешают ярлыки. Даже грабители – забегают в банк с пистолетами и кричат – это ограбление! Чтоб всем было понятно, что это не зайчики на маскараде. А то если грабители не скажут – могут неправильно понять. И может даже денег не дадут. И грабители погибнут. А с ярлыком всё ясно. Потому что даже пенсионеры видели фильмы про ограбления банков. И всем ясно, что делать. Гони бабло, бля!
И дядя Вова засмеялся. По лицу было видно, что «смеятельным» морщинам непривычен его смех – он ими нечасто пользовался.
Я был рад за него. И обязательно посоветую ему ещё чего-то интересного. Хороший же человек – пусть смеётся.

Гриця Ерде представляє свою виставку колажів у Івано-Франківську  під кураторством ZoZa.

«То було ше тогди» – мульти-мистецький проект, що включає серію події та заходів, об’єднаних спільною концепцією Карпатського міфу. Від свого початку проект триватиме дев’ять місяців.

Інсталяція
В рамках проекту розробляється інсталяція – макет велетенської риби, Карпатського Пструга. Інсталяція стане поєднанням натуральних матеріалів, тканин, пап’є-маше, дерева та декоративних елементів. Її розмір сягне п’яти метрів. «Тіло» риби вкриють малюнки, які відображають різноманіття та унікальність Гуцульщини – культурного масиву національної ідентичності та природного ландшафту. Карпатський Пструг є одним з міфів гуцульських Карпат, до розвитку якого долучається художник. Міфологізація його образу покликана створити пелену казки та чару, яким оповиті Українські Карпати.

Картини
Інсталяцію буде супроводжувати виставка живопису, котра оповість про життя персонажів карпатських міфів, яких створює художник Петро Буяк – Велетенські Їжі, на котрих гуцули возять молоко, Карпатський Пструг – як дерево генетичної пам’яті гуцульського краю, істота на якій осідає гуцульська самобутність, історія карпатської прото-культури.

Листівки
В рамках проекту розробляється серія листівок, ілюстрованих оповідками про Велетенських Їжів, та гуцульських форелів. Зворотній бік листівки – це казки та легенди про них, оповідки про їхнє життя, історії.

Аудіо-книжка
Казки, що супроводжують зворотній бік листівок, укладуться в аудіо-книжку, котру можна буде прослуховувати в дорозі, проникаючи в світ гуцульських міфів через емоційні голоси акторів.

Анімація
На основі візуальної платформи – інсталяції, листівок, картин живопису – автор розпочинає створення короткометражного анімаційного фільму. В анімації, поряд з історіями персонажів гуцульських міфів, Петро Буяк підніме проблематику збереження гуцульської етніки та підкреслить проблему руйнування екосистеми Карпат, тим самим торкнувшись соціальних та культурних проблем регіону.

Експозиції
Проект «То було ше тогди» буде репрезентовано в містах України та Польщі: Івано-Франківськ, Калуш, Тернопіль, Київ, Львів, Варшава, Вроцлав, Краків, Бєльско-Бяла.

Контактна інформація:
0935148110
[email protected]
buyakpenzel.blogspot.com
Петро Буяк

звільнення сумне дійство й виймає

наступністьговоритияговорютиговоришвінговор

итьвонаговоритьмиговоримовиговоритевони

спроти вив

розсудність вийняв

всейшість

до покладення

сторона

бік

ребровість

лани

поля

виногради

жулч

червєнь

до  та надалі

його з автором

цюра

3 години денно

наступне в

розлогість загальна

крайобраз

просяклість трав

ника

верх

окремість

вище

різблення

мореля

байд

байда

звільняючи

пружний

нібито

зганяти

студити разово

разом призвичаїтись

вправляти

сь

каїна

каїття

нюхати

нюхац

копати

копац

він взяв в руку ніж якого вигострив зранку й пішов бічною дорогою в поле .

йшов серед лози й ніхто з довколишніх його не видів .

серед лану працював його брат кричали птахи та цикади

на горизонті чорнів ліс

він підійшов й привітав брата

який дуже втішився

далі він перерізав горло  брату

перерізав вправно

далі відбулись  непорозуміння з  книгою

коріння

є ти

місці

де

твій брат

жиє

contemporary shit,
або коротко про те, що об’єднує нас на шляху до просвітлення

Можна було б сказати просто, – коли форма перетворюється на формальність, – до змісту закрадається лайно. Проте не все так просто.

Живі істоти випорожнюються. Це природно і дуже помітно у тих країнах, де на вулицях багато безхатченків, безпритульних тварин, де біля неприбраних смітників харчуються люди, собаки, коти, птахи, комахи. Тобто – як не крути – навколо нас багато нужди, сміття, гівна.

Ставши сенсорним маркером сучасності, лайно нав’язує своєю матеріальною присутністю до безлічі алюзій. Це так само як Zeit Geist, тільки не в сенсі «духу», а швидше «нюху» часу. Гівно стало першорядною розмінною монетою теперішньої політики, культури, мистецтва. Добрий знак, чи не так? «Консерви» Манзоні ростуть в ціні. Криза, що не затяглася, а простяглась.

Це саме та речовина, що об’єднує всіх, велика метафора відходів глобальної людської спільноти. Люди різні – білі, чорні, багаті, бідні, праві, ліві, ліберали, фундаменталісти, – але усім доводиться щодня виконувати спільну справу, яка очищає і єднає всіх з усіма – особливо на рівні каналізаційному. Подібно й з мистецтвом.

Дуже багато посвячених, освічених і неосвічених поєдналися у незадоволенні сучасним мистецтвом, але заразом і життям. Воліють кращого мистецтва й кращого життя. А за мірило того, що є вибрали собі гівно, – в символічному аспекті звісно. Знаний американський теоретик мистецтва Дональд Каспіт у своєму тексті «Тріумф гівна» (2008 р.) згадує Бретона, котрий говорив, що перетворення лайна життя в художнє золото було старою алхімічною ідеєю. Водночас Каспіт зводить до нарцисичного авангардного шоу-бізнесу творчу діяльність таких визнаних ретрансляторів гівна як Андреас Серрано і Пол Маккарті.

Відомий польський драматург, прозаїк, філософ, теоретик мистецтва і художник Станіслав Ігнаци Віткевич в 1939 році у листі до німецького філософа Ганса Корнеліуса написав: «Усе є гівном, – тобто усе поза філософією. Без неї був би гівнюхом»…
Того ж 39 –го сталося дві події. 1 вересня почалася друга світова війна. За 17 днів по тому Віткевич покінчив життя самогубством. Дух і виклики того часу стали сильнішими за філософію. Лайно перемогло.

Джонатан Свіфт так і не зміг змиритися з тим, що його коханка, з красивим досконалим тілом, випорожнюється. Це протиріччя позбавило його розуму.

«Гівно! Гівно! Гівенце! Гівенце! Ах! Гівенце»! Такі слівця примовляв Вольфганг Амадей Моцарт до своєї сестри, намагаючись схилити її скуштувати тієї «смакоти». Сучасні психологи, вивчаючи його листи і дошукуючись причин його зачарування лайном, кажуть про так звану анальну фазу, котру проходить кожна дитина. Загальновідомо ж, що цей геній музичного компонування залишався дитиною усе життя.

Анальна фаза сучасної культури…

Вірш з народу:
Перед вбиральнею митці сиділи,
Гівно клепали молотком,
Проте гівно на те й гівно,
Нерівно клепалось воно.

Нещодавно в одній з розмов двоє, може відомих, російських діячів мистецтва голосно заявили, що «в усі часи мистецтво на 99% було гівном». Сказали б – 100 відсотків – стали б такими собі сучасними Малевичами, а так балачка залишилася банальним периферійним сеансом копрофагії.

Стратегією авангардних графітчиків недалекого майбутнього напевно буде проникання у важливі споруди, де здійснюється влада і, як результат, виконання гівном в інтер’єрах тих будівель сміливих контрвладних образів. Прийшов з наповненим кишечником, десь у закутку швиденько отримав речовину для художніх робіт, вправно розписав стіну, зробив фото, миттєво скинув в мережу і – 15 хвилин слави, титул авангардиста, успіх і гроші, або ж тюрма і звання борця проти системи.

Чимало ідеалістів нашого часу марять утопічними чи антиутопічними візіями, де маси людей ходять строєм з лопатами чи кирками, у пов’язаних на шиях галстуках або декоративних фартушках, всі усміхнені, дружньо й зі співом виконують якусь роботу, – усе так, начебто діється «воля божа». Мало хто здогадується, що кожного дня усі й без того ідеалізму виконують волю божу. А численні нарікання на кризу, занепад, хаос не істотні. Нерівність і складність завжди присутні у світі. Є нужда, і є свято, є війна, і є карнавал, є свобода, і намагання її обмежити, є воля особистості, і наполегливі спроби її контролювати, є куратори, і є виконавці. Не все добре, але й не погано. Шлях до пізнання широкий і відкритий. Бо коли усі дійсно, з чиєїсь волі, підуть одним строєм, то усмішки зійдуть з облич дуже швидко, а спільний спів хутко замінить хоровий вигук в порожнечу: «Гівно»!!! Політична клізма буде стократ боліснішою, за художню.

Каспіт називає ряд великих артистів, дехто з котрих символічно, а деякі натурально бавилися з цією алхімічною речовиною. Пікассо, Дюшан, Далі, Манзоні, Ворхол, Олденбург, Шнееман, Франкл, Теренс Ко, Маккарті, Серрано… Всі добре знають художників-героїв пострадянського простору, котрі долучилися до такого героїчного процесу.

Подібно до онтогенезу, етногенезу чи філогенезу в контексті нинішньої масової культури можемо говорити про таке явище, як копрогенез. Те, що виробляють з лайном Серрано чи Маккарті – це «ідеал», вершина жанру.

Чергова спроба художньої клізми.
Ця серія була задумана, як певне внутрішньо цехове, іронічне послання. Тобто – послання до художників. Але в процесі створення межі було перейдено. Серія називається «Коротка історія неістотних формальностей».
Присвячується всім!

Ростислав Котерлін

Фото: Нателла Шавадзе

Сукня: «Серафіна» / Правда, Б (Вірменська, 25)

Бухал с Марселем. Дал ему пиво. Дал ему спички. Дал ему ручку. Дал ему бумажку. Дал ему позвонить. Затушил его бычок.
И всего этого он даже не заметил. Хорошо быть Марселем.
А через неделю я бухал уже не с ним, а с Яном. Забыв о зиме, мирно пили вкусное белое сухое на набережной. Смеркалось.
И тут позвонил Марсель. Мол, приходите к Паше в мастерскую, мы тут хорошо, камерно так со свечами сидим, потому что свет вырубили за неуплату.
Взяли ещё вина, зашли ко мне, хлопнули по стакану и захватили Panasonic на батарейках. Вошли в темноту мастерской буквально с танцами: Ian Dury, The Black Keys, Misfits и Desmond Dekker. И даже со старыми Iron Maiden и Ella Fitzgerald.
Все обрадовались, встали и опьянели прямо на глазах. И растанцевались за пять минут.
А через шесть песен Марсель настойчиво стал просить у меня магнитофон. Который я, танцуя, держал на плече.
И я не дал. Пиво и спички – само собой. Ручка и бумажка – воще божественно. Но выпускать свою музыку из рук – тут я свою жадность побороть не смог.
Помыть машину, протереть лобовое стекло, вытрусить пепельницы, заправить бензином, включить AC§DC, а потом сесть на заднее сиденье и отдать руль другому – нет, это не про меня. Я жадный.
Даже если этот «другой» мой пьяный старый друг.
И всё-таки Марселем быть хорошо. Уж вы поверьте, я его знаю.
Иногда так хочется, чтоб тебя привели домой, уложили на диван и расшнуровали пьяные ботинки. И чтоб приснилось тебе, что ты добрый.

Летняя майка. Прячась в тени от солнца, приятно будет вспоминать, что сейчас май, июнь, июль или август. Или даже сентябрь. А то летом все забывают о зиме. И ведут себя не совсем вежливо по отношению к погоде. Так, будто зимы никогда не было и не будет.
Будет зима, будет. И подусталые бабы будут, и бары будут, и кедам моим исполнится в этом году семь лет.

Лінія – в напрузі якої живе рух – ця незбагненна субстанція присутності життя. Рух, що завмирає на мить в металі і нівелює межу між площинним та об’ємним, графіка стає скульптурою і навпаки…

Тарас Бенях

Перефразовуючи давній латинський вислів, можна сказати: «пам’ятай про сон». Пам’ятай, що більшість людей, блукаючи земною кулею сплять. Але вони блукають у пошуку свого місця, хоча насамперед підсвідомо шукають справжнє пробудження. Котре може статися тільки в мить дуже гострого зіткнення з реальністю. Тільки зі справжнім місцем пов’язаний справжній статус, «сан». Пам’ятай, коли розбудять…

з 15 серпня у галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська,35)  виставка-продаж малярства Мирослава Ягоди.

Мистецтво для життя!

Автор виставляє свої картини на продаж. Всі гроші, отримані від продажу, будуть передані на лікування бійців, поранених в зоні АТО.

серпень 2014

Вы заметили, что профессоров, доцентов и вообще старых ботанов не видно в городе? Их нет ни на набережных, ни в барах, ни в супермаркетах. Где они? Читают, прячутся, монографии строчат? Неужели они бывают только дома, в университете, в автомобиле и в отпуске? Похоже на то.

Я лишь один раз – случайно – встречал своего преподавателя в городе. Он был стар и пьян. Его нёс другой преподаватель – уже немолодой тряпка, лузер, холостяк, сопля, подхалим, трус и тайный карьерист.

Они, лингвисты, учили меня оба. И оба мерзкие и нечеловечные. Но один – умище, а второй совсем не умище. Видели бы вы того второго. Тихий, аккуратный, серый, невыразительный, щуплый. Ужасная кофточка и выглядывающий под шеей советский галстук. Пальцы – белые волосатые книжные черви. Канцелярский крыс и недопидор.

Он бухал со стариком и затем носил того, чтоб лизать жопу. Дурак. Умище ж на другой день и так не помнил, кто и как лизал ему зад. Очевидно, тряпке, лузеру, холостяку, сопле, подхалиму, трусу и тайному карьеристу не приходили в голову никакие другие способы вылизывания лингвистических полушарий.

Они брели, шатаясь, по осеннему парку и шуршали листвой. Я курил на лавочке. Мне  насрать – экзамены я у них уже давно посдавал. Хоть и не с первого раза. И тот, что не умище, заметил меня. Пока я думал, обязательно ли здороваться, он отвернулся и сказал что-то старику. Тот никак не отреагировал, но через пять шагов остановился.

Старик был низким, но очень грузным. И он начал падать на щуплого. Уронить шефа и дать ему хороший шанс на инсульт – это, конечно, почти бинго. А если инсульт не получится? Щуплый посмотрел на меня и сказал что-то. Я не расслышал, но было ясно, что он имеет в виду. Я улыбнулся – ситуация напомнила песню Beatles.

Help! I need somebody, Help! Not just anybody, Help! You know I need someone, Heеееlp!..

Щас я тебе help, тайная щуплая сопля.

Я подошёл и взял под руку профессора. Он был красным, будто потел кровью.

Шучу, нормальный он был, просто разнесло малёхо. Даже плащ чистый и шкары без мочевины. Гладко выбритый. Вот не понимаю я пьяниц, которые всегда гладко выбриты. Какое-то извращение. Чтоб мол, никто не догадался, что они пьяницы. А по мне так аккуратно бритые бухари ещё больше бросаются в глаза, чем бородатые.

– Давайте его усадим, – говорю.

– Нет, нет, надо отнести его домой. Владимира Ивановича ждут дома.

– А где он живёт?

– Тут недалеко.

– А давайте его уроним для инсульта. И тогда Вы станете завкафедрой, вместо него. А он в коме будет уютненько себе лежать, как в мавзолее.

Шучу, не говорил я этого. Я сказал «хорошо» и мы зашагали. Шуршали листвой, сопели и шагали.

«Help!», думал я. Пел точнее. Внутри пел.

Квартира Владимира Ивановича была и правда недалеко, но шли мы туда долго – через каждые десять метров он хотел развернуться и мы, потея, боролись с ним за нужное нам направление. Хорошо, хоть этаж второй.

Тинейджерский способ сдачи пьяных друзей родителям – установить тело перед дверью, позвонить и убежать – в данном случае не подходил. Тайный карьерист ни за что бы не согласился.

Нам открыла высокая халатная тётя с тремя бородавками – на носу, лбу и подбородке.  Ясно, почему Владимир Иванович не хотел идти домой.

При передаче тела мне пришлось сдержаться, чтоб не пошутить «распишитесь в получении». Уложили профессора на диван. Я думал, мы занесём его и разойдёмся – мавры вспотели, мавры могут идти. Но ужасная кофточка взялся на лежащем профессоре расстёгивать плащ и расшнуровывать ботинки. А мы с тётей стояли и смотрели. Хорошо хоть в ширинку ему не полез.

Боже, help! Я чувствовал себя суперидиотски.

Когда шкары Владимира Ивановича упали на пол, тётя неожиданно спокойным голосом спросила:

– Ну что, по 50?

– Конечно, спасибо, с удовольствием. А Beatles у Вас дома есть?

Шучу, не говорил я этого. В ту минуту, имею в виду, не говорил. Я спросил о Beatles через часик, когда бутылка водки уже закончилась. Спросил, потому что песня «Help!» стала разъедать мне мозг и я должен был удовлетворить его требования.

– Битлз? – переспросил щуплый осмелевший трус. – Битлз – дурачки.

Нормальный ход. Я заинтересованно ждал, какую альтернативу Beatles предложит осмелевшая сопля, но он молчал. Бородавчатая тётя тоже молчала.

– А кто не дурачки?

Не шучу, я реально задал этот вопрос. Стало очень интересно, что же такого слушают тайные карьеристы. Неужели тропикалию или psychobilly?

– Фердинанд де Соссюр, к примеру, не дурак.

Нет, он не шутил. Не тот случай.[1]

Так я и думал. Ну, не то, чтоб осознанно думал, но был уверен, что файлик, запущенный в полушария мозга щуплого учёного труса «привезёт» что-то именно такое.

Фердинанд де Соссюр, бля. Боже мой, что творится в голове лингвиста, мечтающего об инсульте Владимира Ивановича… Нelp!

– Видно, не судилось мне сегодня избавиться от этой песни.

– Какой песни? – спросила тётя.

– Песни про Фердинанда де Соссюра.

Я обулся и ушёл.

Боже, как клёво, что я уже закончил университет. Они там сумасшедшие все. Старые

сумасшедшие ботаны

Відсьогодні Ви можете долучитись до проекту, надавши художникам свої біографії: їх можна писати та приносити в PinchukArtCentre, надсилати на e-mail biography.openprojeс[email protected] або на сторінку на Facebook facebook.com/opengroupart

Як зазначили художники «Відкритої групи»: «Біографії можуть бути авторськими/ анонімними, короткими/ довгими, правдивими/ вигаданими і т.д. Твоя біографія стане частиною проекту, а ти — частиною Відкритої Групи!»

Всі біографії будуть використані художниками в рамках проекту «Біографія» – їх зачитуватимуть, транслюватимуть у просторі експозиції, документуватимуть та використовуватимуть для формування “архіву” «Відкритої групи».

Для створення проекту «Біографія» «Відкрита група» запросила увійти до складу колективу львівського художника Юрія Соколова. Під час зустрічей та дискусій з Соколовим художники вирішили дослідити та переосмислити поняття «біографія», що значно трансформувалось у сучасному цифровому світі.

Початком виставки є текст Соколова, що заохочує відвідувачів записувати біографії та приносити їх у PinchukArtCentre. Щоб надихнути глядача до написання біографії, Соколов цитує фрагмент тексту Даниїла Хармса, основна думка якого — «людина є частиною світу»:

Вам представилась возможность принять участие в проекте Открытой группы в PinchukArtCentre – и твоя биография – часть истории

Для получения вдохновения почитайте текст Д.И. Хармса

МИР /СОКРАЩЕНО/

Я говорил себе, что я вижу мир. Но весь мир был недоступен моему взгляду, и я видел только части мира. И все, что я видел, я называл частями мира…

Я понимал, что есть умные свойства частей и есть неумные свойства в тех же частях…

И были такие части мира, которые могли думать. И эти части смотрели на другие части и на меня… И я говорил с этими частями мира…

И вдруг я перестал видеть их…

И я испугался, что рухнет мир.

Но тут я понял, что не вижу частей по отдельности, а вижу все зараз. Сначала я думал, что это НИЧТО…

Тогда я понял, что, покуда было куда смотреть, – вокруг меня был мир. А теперь его нет. Есть только я.

А потом я понял, что я и есть мир.

Но мир – это не я. Хотя в тоже время я мир…

А мир не я. А я мир…

И больше я ничего не думал. 1930*

Напишите как-то свою биографию. Вы часть мира.

Ключова ідея проекту «PAC-UA Переосмислення» полягає у дослідженні зв’язків та впливів між українською арт-сценою сьогодення та мистецькими практиками минулого. «PAC-UA Переосмислення» показує спадкоємність традиції в умовах переривчастого розвитку художньо-історичного контексту. В рамках проекту українські митці молодого покоління представляють нові твори, в яких вони переосмислюють обрані ними роботи художників попередньої генерації, або створюють їх з ними разом, як у випадку з «Відкритою групою».

арт-центр Я Галерея у Києві

Перебуваючи в особистих стосунках із темрявою, Євген Равський представляє нову серію, у фундаменті якої лежить давньогрецький текст сліпого, звиклого до пітьми поета Гомера. До «Іліади» Равський йшов два роки, а дата її появи історично «перетнулася» із Революцією Гідності. У лоні явища, яке зветься «новим старим майстерством», Равський вийшов на певні засади, що сформували співзвучність трьох мов – власне, гомеричну епічність, наслідувану манеру малювання Караваджо та відкритість сучасності до заданих тем. Равський обачно зазначає: «Не хотілося сповзати у «Бійцівський клуб», але, ніде правду діти, все рівно сповз. Бо ці образи дуже сильні. Лише переілюстровувати «Іліаду» не було сенсу: хотілося показати це все нашим часом – відкрити завісу, якими були ті герої».

Серія зображає сцени війни: двобої, перемовини, розпач, сварки, заклики, залякування, оплакування та смерті. Місце дії – Вірменська вулиця у Львові, оформлена як незмінна арена театру бойових дій, на якій червоне драпування слугує завісою і водночас символізує кров. Людно, адже героїв більше, ніж акторів. Статисти (усі – львівські митці, окрім одного – власника кав’ярні) грають не персонажів, а характери. Так, приміром, друг Равського, художник Володимир Костирко на різних роботах опиняється і Патроклом, і Гектором, і греком, і троянцем. Пронумеровані масакри («Масакра I», «Масакра II») наче маскують реальних воїнів, замість того, щоб виставляти їх портретованими героями. Замість різномаїття зброї – рельєфи м’язів різних ступенів напруги. Костюми бійців (у широкому сенсі слова «костюм», який, наприклад, Борис Віан надає словосполученню «костюм Адама і Єви») складають єдине істинне обличчя – обличчя війни.

Потужність образів завдячує Гомеру, в першу чергу, як творцю архетипів, що здатні виховувати покоління, та як засновнику бійцівської естетики, котру прагне відтворити Равський: «Гомер дуже феєрично описує бої. Куди що увійшло, де вийшло, як розслабляється коліно… Цьому присвячена левова частина тексту».

Переграти живописом епічну поему, першопочатком якої був звук у пітьмі та нездатність сприймати образи реальності, справа актуальна з багатьох причин. Деякі з них – прямий зв’язок будь-якої героїки із Троянською війною та неможливість впевнено вести мову про вихід на світло та «мирний час» без цього звернення. А також авторська – заповнити прогалини в сюжетах, яких бракує. Поліфонічним доповненням до серії стає та ж «Іліада», «перечитана» італійським письменником Алессандро Барікко. У ній Барікко пропонує концепцію двох типів краси: «Можливо, «Іліада» підказує, що жодний сучасний пацифізм не повинен забувати про цю красу [війни] чи заперечувати її, нібито вона ніколи не існувала. Твердження, що війна – лише пекло, – згублива неправда. <…> Справжнє, пророцьке й мужнє прагнення миру для мене полягає у кропіткій та прихованій від людських очей роботі мільйона ремісників над створенням іншої краси та світла, яке не обпалює смертю. Це утопічний замір, в основі якого лежить незбагненна віра в людину. <…> Рано чи пізно ми зуміємо відвести Ахіллеса від жорстокості війни. І не страх, не жах приведе його додому. А якась інша краса, більш блискуча, ніж його власна, та нескінченно більш м’яка» (Omero. Iliade, 2004).

Небезпідставно долучаючи Равського до кола тих ремісників, ми маємо констатувати, що головною темою усіх його караваджистських серій є, власне, не всеохопна темрява, а «м’яке світло» – та інша краса, побачити яку заслуговує найміцніший герой, проте втрачає її у власній моці.

Світло, що дає змогу бачити, що дає сили діяти.

текст Борис Філоненко

Із циклу «Трансформація»

 Основним елементом інсталяції є колона. Саме колона з давніх часів є базовим елементом сакральної архітектури, по суті, стрижнем і основою будівництва старого світу. Згадаймо хоча б відомі зразки архітектури стародавніх Єгипту, Греції, Риму. В емоційному сенсі колона – символ вираження людської потуги, спроба вираження власної величі та перемоги над світом. Не дивно, що ми спостерігаємо цей елемент у багатьох сучасних та минулих столицях Сходу та Заходу: ошатні колони височіють тут і там, намагаючись ствердити існування імперій.

Створена нами колона є віртуальною формою, пусткою. Це гра в архітектуру, спроба заповнення простору чимось нетривалим, недосконалим, часто анти-естетичним. Це рефлексія на парадоксальну діяльність людини, яка, переслідуючи ціль заповнити всі без винятку пусті місця, створює порожнечу в собі. Так часто стається: дія спричиняє протидію, активне заповнення – спустошення. Кожна система прагне до рівноваги, і чим більше зусиль прикладає людина для досягнення якоїсь максими, тим різкішою і конкретнішою буде відповідь протилежних сил.

Потуга порожнечі полягає, мабуть, у тому, що вона є готовністю прийняти, своєрідним «перед-наповненням». І це наповнення може бути фізичною чи духовною субстанцією будь-якої якості, а може, й чимось, для чого у нас поки що не існує понять. Сучасна людина створює порожнечу. Виникає питання: хто і що її заповнить?

Тарас Бенях

Кое-кто считает, что в будние дни жизнь течёт и пульсирует в барах. Не дома, не в офисе и не в поликлинике, а в барах. В некотором смысле это правда.

Ну и пошёл я во вторник в бар. Пульс жизни щупать. Барология – наука экспериментальная.

Место не из тех, куда обычно хожу. В своих барах я уже все биоритмы знаю, мне интересно чужие кардиограммы почитать.

Пошёл туда, где пиво недешёвое и музон типа модный. Где у завсегдатаев телефоны дороже, чем весь мой гардероб со шкарами. Ну да, кедам моим шесть лет уже.

Столики тут стерильные, как в манипуляционной. Сижу, боюсь запачкать.

Пиво распробовал – вкусное. Но пульс не нащупывается. Не нащупывается, думаю, вооон из-за тех двух немолодых, подусталых и фактически некрасивых баб, что напротив. Может они и носили когда-то футболки Korn, но сейчас одеты во что-то жутко стильное, не разбираюсь.

Это они, тотально не бьютифул гёрлз, мешают установить диагноз. Хотя фолиевой кислоты им не занимать. Впрочем, под мейкапом не видно…

– Послушайте, – думаю, – если в мире существуют бары, где женщины подусталые и музон тупой – значит это кому-нибудь нужно?

Не знаю, кому, – в бизнесе не разбираюсь, – но о политике давайте не будем.

Плохой тут какой-то пульс, короче. Может, дефицит гемоглобина? Или сердцам завсегдатаев физических нагрузок не хватает, не разбираюсь.

Ну, с музоном вообще-то проблем нет – наушники-то на голове. Dead Ghosts, кажись, слушал. Да и расфуфыренных красоток за другими столиками хватает, если что. Умру за горячую еблю. Шучу, не умру, я чисто пощупать пришёл.

– Значит, – думаю, – с баром всё ок. И значит, какая, икс, разница, дорогой бар или дешёвый? Если музыка всё равно своя. И если во всех барах своё кино крутят. И если за тяжёлым мейкапом и так ничего не видно.

Пива я напился, но пульс так и не нащупал. Не бывать мне фельдшером, и белого халата не видать.

Зато я кое-чему научился. Я понял, что бары – это то же самое, что бабы, только бары.

1 Ноктюрни 2 Мініатюри 3 4 .

Те що відбувалось в Коридорі виставкою назвати недоречно .

Взагалі все якось все то все називати все .

Може спробую придумати декілька назв.

Як могла б називатись ця статя

Все і більше

Все і далі

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Глина!

1

і все інше

і все

і

нічого абсолютно нового абсолютно

1 Ноктюрни нічого нового 2 нічого нового Мініатюри нічого 3 нового 4 .

Те нічого що нового відбувалось нічого в нового Коридор нічого нового виставкою нічого назвати недоречно .

Взагалі все якось все то все називати все .

Може спробую може придумати може декілька може назв.

Як могла б могла називатись могла ця статя могла

Все могла і більше могла

Все і далі

1 могла 2 могла 3 могла 4 могла

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все могла

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те могла менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Глина! могла

1

і все інше

і все

і

нічого абсолютно нового абсолютно могла

1 Ноктюрни нічого нового 2 нічого нового Мініатюри нічого 3 нового 4 .

Те нічого що нового відбувалось нічого в нового Коридор нічого нового виставкою нічого назвати недоречно .

Взагалі все якось все то все називати все .

Може спробую може придумати може декілька може назв.

Як могла б могла називатись могла ця статя могла

Все могла і більше могла

Все і далі

1 могла 2 могла 3 могла 4 могла

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все могла

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Глина! могла

1

і все інше

і все

і

нічого абсолютно нового абсолютно могла

1 там було Ноктюрни там нічого було нового 2 там нічого було нового там Мініатюри були нічого 3 нового нового 4 .

Те там нічого було що там нового відбувалось нічого в нового Коридор нічого нового виставкою нічого назвати недоречно .

Взагалі все якось все то все називати все .

Може спробую може придумати може декілька може назв.

Як могла б могла називатись могла ця статя могла

Все могла і більше могла

Все там і далі там

1 могла там 2 могла там 3 могла там 4 могла там

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все могла

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Глина! могла

1

і все інше

і все

і

нічого абсолютно нового абсолютно могла

1 невеличкі Ноктюрни неевеличкі 2 невеличкі Мініатюри невеличкі 3 невеличкі 4 невеличкі . МІНІАТЮРИ

Те невеличке що відбувалось в Коридорі невеличке виставкою назвати недоречно . доречно

Взагалі недоречно все доречно якось недоречно все доречно то недоречно все доречно називати недоречно все доречно .

Може доречно спробую недоречно придумати доречно декільканедоречно назв доречно.

Як недоречно могла б доречно називатись недоречно ця доречно статя недоречно

Все доречно і недоречно більше доречно

Все і далі

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

доречноГлина!недоречно

1

і все інше

і все

і

нічого недоречно абсолютнодоречно новогонедоречно абсолютнодоречно

1 експеримент Ноктюрни з формрю 2 експеримент Мініатюри з 3 формою 4 .

Те з формою що з формою відбувалось з формою в Коридорі з формою виставкою з формою назвати з формою недоречно з формою .

Взагалі з формою все з формою якось з формою все з формою то з формою все з формою називати з формою все з формою .

Може з формою спробую придумати декілька назв.

Як експеримент могла б називатись ця статя

Все і більше

Все і далі

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх з формою прямо з формою направо з формою прямо з формою направо з формою направо з формою прямо з формою направо з формою направо з формою знову з формою і з формою ще з формою раз з формою

три з формою рази з формою і з формою ще з формою все з формою

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Глина!

1

і все інше

і все

і

нічого абсолютно нового абсолютно да?

1 я Ноктюрни люблю 2 я Мініатюри люблю 3 я 4 люблю.

Любов?

Те я що люблю відбувалось я в люблю Коридорі я виставкою люблю назвати я недоречно люблю .

Взагалі люблю все люблю якось люблю все люблю то люблю все люблю називати люблю все люблю .

Може я спробую я придумати я декілька я назв я.

Як в тексті могла б в тексті називатись і тексті ця статя в тексті

Все повторюю і більше повторюю

Все повторюю і далі повторюю

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

назови верх назови прямо назови направо назови прямо назови направо назови направо назови прямо назови направо назови направо назови знову назови і назови ще назови раз

три рази і ще все

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Назови Глина!назови

1

і все інше

і все

і

назови нічого

назови абсолютно

назови нового

назови абсолютно

1 небо Ноктюрни синє 2 небо Мініатюри синє 3 небо 4 синє .

Те Іван що Руслан відбувалось Віктор в Михайло Коридорі Олег виставкою Вадим назвати Кружкою недоречно Есмарха .

Взагалі Іван все Руслан якось Віктор все Олег то Михайло все Вадим називати Кружка все Есмарха .

Може Іван спробую Руслан придумати Віктор декілька Олег назв Михайло . Вадим

Як Вадим могла б називатись ця статя

Все Іван і більше

Все Руслан і далі

1 Михайло 2 3 4

1 Віктор 2 3 4 менше

1 Олег 2 3 4

Вадим верх синє прямо небо направо синє прямо небо направо синє направо небо прямо синє направо небо направо синє знову небо і синє ще небо раз синє

три рази і ще все Кружка?

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1синє

2небо

3два

4слова

Те два менше слово що два більше слова відбувалось два менше слова в два більше слова Коридорі два знов слова виставкою два знов слова назвати два більш слова недоречно два менш слова.

Глина!два слова

1

і два все слова інше два

і слова все два

і слова

нічого два

абсолютно слова

нового два

абсолютно слова

1 цифра Ноктюрни слова 2 цифра Мініатюри слова 3 цифра 4 цифра.

Те займенник що займенник відбувалось дієслово в прийменник Коридорі іменник виставкою іменник назвати дієслово недоречно прислівник .

Взагалі прислівник все займенник якось прислівник все займенник то займенник все займенник називати дієслово все займенник .

Може дієслово спробую дієслово придумати дієслово декілька числівник назв іменник.

Як частка могла дієслово б частка називатись дієслово ця займенник статя іменник

Все займенник і сполучник більше прислівник

Все займенник і сполучник далі прислівник

1 цифра 2 цифра 3 цифра 4 цифра

1 2 3 4 менше прислівник

1 2 3 4

верх прислівник прямо прислівник направо прислівник прямо прислівник направо прислівник направо прислівник прямо прислівник направо прислівник направо прислівник знову прислівник і сполучник ще прислівник раз числівник

три числівник рази іменник і сполучник ще прислівник все займенник

знову прислівник

1234

все займенник Може дієслово придумати дієслово спробую дієслово придумати дієслово більше прислівник придумати дієслово придумати дієслово декілька числівник придумати дієслово назв іменник.

1

2

3

4

Те займенник менше прислівник що сполучник більше прислівник відбувалось дієслово менше прислівник в прийменник більше прислівник Коридорі іменник знов прислівник виставкою іменник знов прислівник назвати дієслово більш прислівник недоречно прислівник менш прислівник.

Глина! іменник

1

і сполучник все займенник інше займенник

і сполучник все займенник

і сполучник

нічого займенник абсолютно прислівник нового прикметник абсолютно прислівник

цифра слова цифра слова цифра цифра.

займенник займенник дієслово прийменникі іменник іменник дієслово прислівник

прислівник займенник прислівник займенник займенник займенник дієслово займенник

дієслово дієслово дієслово числівник іменник.

частка дієслово частка дієслово займенник іменник

займенник сполучник прислівник

займенник сполучник прислівник

цифра цифра цифра цифра

1 2 3 4 прислівник

1 2 3 4

прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник прислівник сполучник прислівник числівник

числівник іменник сполучник прислівник займенник

прислівник

1234

займенник дієслово дієслово дієслово дієслово прислівник дієслово дієслово числівник дієслово іменник.

1

2

3

4

займенник прислівник сполучник прислівник дієсловоприслівник прийменник прислівник іменник прислівник іменник прислівник дієслово прислівник прислівник прислівник.

! іменник

1

сполучник займенник займенник

сполучник займенник

сполучник

займенник прислівник прикметник прислівник

Як цифра так слова як цифра так слова як цифра так цифра. як

Як займенник так займенник так дієслово як прийменник так і як іменник як іменник так дієслово як прислівник

Як прислівник так займенник як прислівник так займенник як займенник так займенник як дієслово так займенник

Як дієслово так дієслово як дієслово так числівник як іменник.

Як частка так дієслово як частка так дієслово як займенник так іменник

як займенник так сполучник як прислівник

так займенник так сполучник так прислівник

як цифра так цифра як цифра так цифра

1 як 2 так 3 як 4 так прислівник

1як 2 так 3 як 4 так

як прислівник так прислівник як прислівник так прислівник як прислівник так як прислівник так прислівник як прислівник так прислівник як прислівник так сполучник як прислівник так числівник

як числівник так іменник як сполучник так прислівник як займенник

так прислівник

як 1234 так

займенник дієслово дієслово дієслово дієслово прислівник дієслово дієслово числівник дієслово іменник.

1

2

3

4

займенник прислівник сполучник прислівник дієсловоприслівник прийменник прислівник іменник прислівник іменник прислівник дієслово прислівник прислівник прислівник.

! як іменник

1так

як сполучник так займенник як займенник

як сполучник так займенник

як сполучник

так займенник як прислівник так прикметник як прислівник

1як невеличкі так Ноктюрни як так неевеличкі як так 2 як так невеличкі як так Мініатюри як невеличкі так 3 як невеличкі так і як 4 так невеличкі . як МІНІАТЮРИ

Те як невеличке що так відбувалось як в Коридорі так невеличке як виставкою так назвати як недоречно як . доречно

Взагалі як недоречно так все як доречно як якось так недоречно як все так доречно як то недоречно так все доречно як називати так недоречно як все так доречно .

Може як доречно так спробую як недоречно так придумати як доречно декілька так недоречно назв як доречно.

Як недоречно так могла б як доречно так називатись як недоречно так ця доречно як статя так недоречно

Все доречно і недоречно більше доречно

Все і далі

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все

знову

1234

все Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

Те менше що більше відбувалось менше в більше Коридорі знов виставкою знов назвати більш недоречно менш .

Як доречноГлина!недоречно так

1

і як все так інше

і як все так

і як

як нічого так недоречно як абсолютнодоречно так новогонедоречно як абсолютнодоречно

1 як все невеличкі і більше так все Ноктюрни і більше як все так і більше неевеличкі все як і більше так все 2 і більше як все так і більше невеличкі все як і більше так все Мініатюри і більше як все невеличкі і більше так все 3 і більше як все невеличкі і більше так все і і більше як все 4 і більше так все невеличкі і більше . як все МІНІАТЮРИ і більше

Те все як і більше невеличке що все так і більше відбувалось все як і більше в Коридорі все так і більше невеличке все як і більше виставкою все так і більше назвати все як і більше недоречно все як і більше . доречно все

Взагалі все як і більше недоречно все так і більше все все як і більше доречно все як і більше якось все так і більше недоречновсе як і більше все все так і більше доречно все як і більше то все недоречно і більше так все все і більше доречно все як і більше називати все так і більше недоречно все як і більше все все так і більше доречно .

Може все як доречно так спробую як недоречно так придумати і більше все як доречно декілька так недоречно назв як доречно і більше.

Як більше недоречно так все могла б як доречно більше так називатись все як недоречно так ця доречно як статя так недоречно

Все як все доречно як доречно і як і недоречно як недоречно більше як більше доречнояк доречно

Все як все і далі як далі

1 2 3 4

1 2 3 4 менше

1 2 3 4

верх прямо направо прямо направо направо прямо направо направо знову і ще раз

три рази і ще все

знову

1234

все Може може придумати придумати спробую спробую придумати придумати більше більше придумати придумати придумати декілька декілька придумати придумати назв.назв

1 1

2 2

3 3

4 4

Те те менше менше що що більше більше відбувалось відбувалось менше менше в в більше біьше Коридорі коридорі знов знов виставкою виставкою зновзнов назвати назвати більш більш недоречно недоречно менш менш.

Як доречноГлина!недоречно так

1

і як все так інше

і як все так

і як

як нічого так недоречно як абсолютнодоречно так новогонедоречно як абсолютнодоречно недовговічно

1 Ноктюрни 2 Мініатюри 3 4 .

Те тоді було що було то було коли було те було відбувалось було тоді було в Коридорі виставкою назвати було недоречно було .

Взагалі було все було якось є все є то є все є називати є все є .

Може спробую придумати декілька є назв.

Як є могла б називатись ця є статя є

Все є і є більше є

Все є і є далі є

1 є 2 є 3 є 4 є

1 є 2 є 3 є 4 є менше є

1 є 2 є 3 є 4 є

верх є мить є прямо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є знову є мить є і є мить ще є мить є раз є мить є

три є рази є і є ще є все є

знову є

1234 є

все є є Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

є Те менше що є більше є відбувалось є менше в більше Коридорі знов виставкою знов є назвати більш є недоречно є менш є.

Глина! є

1 є

і є все є інше є

є і все

і є

є нічого є абсолютно є нового є абсолютно

1 я це написав Ноктюрни 2 Мініатюри 3 4 .

я написав Те тоді було що було то було коли було те було відбувалось було тоді було в Коридорі виставкою назвати було недоречно було .

Взагалі було все було якось є все є то є все є називати є все є .

Може спробую придумати декілька є назв.

Я написав Як є могла б називатись ця є статя є

Я написав Все є і є більше є

Я написав Все є і є далі є

Я написав 1 є 2 є 3 є 4 є

Я написав 1 є 2 є 3 є 4 є менше є

Я написав 1 є 2 є 3 є 4 є

Я написав верх є мить є прямо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є знову є мить є і є мить ще є мить є раз є мить є

три є рази є і є ще є все є

я написав знову є

я написав 1234 є

все є є Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

я написав є Те менше що є більше є відбувалось є менше в більше Коридорі знов виставкою знов є назвати більш є недоречно є менш є.

Я написав Глина! є

Я написав1 є

Я написав і є все є інше є

є і все

і є

я написав є нічого є абсолютно є нового є абсолютно

і нічого не придумав

1 це Ноктюрни кінець 2 це Мініатюри кінець 3 це 4 кінець. фурор .

Те це тоді кінець було це що кінець було це то кінець було коли було те було відбувалось було тоді було в Коридорі виставкою назвати було недоречно було .

Взагалі було все було якось є все є то є все є називати є все є .

Може спробую придумати декілька є назв.

Як є могла б називатись ця є статя є

Все є і є більше є

Все є і є далі є

1 є 2 є 3 є 4 є

1 є 2 є 3 є 4 є менше є

1 є 2 є 3 є 4 є

верх є мить є прямо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є прямо є мить є направо є мить є направо є мить є знову є мить є і є мить ще є мить є раз є мить є

три є рази є і є ще є все є

знову є

У виставці взяли участь шестеро художників

Ось їх імена Іван Небесник

Руслан Тремба

Віктор Мельничук

Михайло Ходанич

Олег Сусленко

Вадим Харабарук

всі крім Віктора Мельничука вихідці з Закарпаття де народився Вадим Харабарук я не знаю. , щоправда Олег Сусленко на даний момент проживає у Львові

1234 є

все є є Може придумати спробую придумати більше придумати придумати декілька придумати назв.

1

2

3

4

є Те менше що є більше є відбувалось є менше в більше Коридорі знов виставкою знов є назвати більш є недоречно є менш є.

Глина! є

1 є

і є все є інше є

є і все

і є

є нічого є абсолютно є нового є абсолютно є кінець

Submitted by Станіслав Туріна

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Олена Турянська “Присутність”

Це унікальний творчий експеримент Маріуша Куб´єляса започаткований у 2004 р. Разом з відібраною групою моделів-акторів і інших захоплених осіб створює і закріплює на фотоплівці паратеатральні інсценізації і дійства інспіровані літературною та художньою творчістю Бруно Шульца. Кульмінацією цих дій є не лише ілюстрації до якби сюрреалістичної прози письменника з Дрогобича, але також еквіваленти його бачення створені іншою технікою на межі мистецтва перформенсу, пантоміми та фоторгафії. Експозиція показує образні чорно-білі картини виконані методом „чистої безпосередньої фотографії”, вільної від будь-яких комп´ютерних модифікацій та фотомонтажу. Деколи фінальний ефект досягається десятками знімків однієї постановки, а іноді навіть декількома плівками. Виставка та публікація, яка її супроводжує, відкриють також „дидаскалії” увічнених паратеатральних дій – фрагменти прози Шульца в оригіналі, та особистий текст автора в формі метафоричних назв і сценаріїв режисерованих ним сцен. Цей трансмедійний проект є оригінальноюю формою творчості галицького письменника, яка запрошує до контакту з його доробком, укоріненим в мультікультурній традиції східних кордонів Польщі міжвоєнного періоду. Львівською виставкою намагаємося нагадати, що життя і творчість Бруно Шульца були міцно пов´язані з Дрогобичем. Його захоплююча проза і живопис, що виводяться з багатонародної польської, жидівської і руської культури, закінчені трагічною смертю Бруно Шульца від рук німецького фашиста 19 листопада 1942 року, перенесли часи злочину і падіння вартостей і надихають чергові покоління митців до творчості і відбудови віри у сенс життя людини.

проект  (2014)

1 . Слово , що “описує” певну фізичну дію,  асоціативно вимальовує наслідковість – ЗВУК – те що піддається “чуттєвому осягненню”  . Простий й одночасно складний в просторовому “існуванні” чинник . В певній мірі матеріальна банальна проекція ірраціонального , в ідеалі зайва і часово-короткотривала , а однак необхідна “фіксація потрібності перебування” як такого.

Отже , між цими двома знаками ,які перебувають в різних вимірах, спроваджується певний посередник істотно важливий з огляду субєктивізації явища .

“Формалізація” проекту  стає  важливим критерієм – “джерело” ,  дія , пластичність системи перебувають на грані кроку до деструкції де іронія – інструмент “адекватності” лінійної взаємопотреби  абсолютно реального явища – події – вичавлювання звуку з профанного середовища в простір  “чистого неусвідомленого”  .

Робота  ЛЮД це (компіляція) попередніх співпраць , прагнення яких органічно втілились в перфоменсно-інсталяційному проекті  ДУДІННЯ  , дальший   перетік якого в часі спонукав вдосконалення предметизації ідеї , і  як результат (просування нової лінійно-випливаючої теми) – проект ВіброЯЩИК  . В певній мірі ця робота є поглибленням попередньої мови-теми живого та модельованого середовища , світу виявлення механізмів ототожнювання їх першоджерел , (- звук з нами, все є породженням звуку і є самим звуком , з чого триває – творене звуком чи з звуком .) мотивацій  розвитку , їх інтерпретації , схем протиріч й боротьби паралельних систем породжених ними .Звук звуку – звук пластики , як і звук слова – знаку , є однією з ключових форм опису , фіксації мутацій цих процесів , що тривають повсякчас , – з корекцією на зміни координат перетину  в драстичних вузлах . При всій первинній складності означити мотивацію суперечностей , боротьби а пріорі різного в цій роботі в ній сконцентрована спроба втілення наших ідеологічних прагнень (можна мовити про колективно-субєктивний певний ракурс ) і є організуючим чинником , де бадьора образність знімає мул нашарувань , спроб порозумінь , й стрімка теча висуває в фарватер ідеалу іронічно завуальовані попередньо смисли.. Саме тому ДУДІННЯ та ВіброЯЩИК покриває ЗВУК – полотно незримого генератора виповнюючи цілісне монументальне тло-міф – екран світу паралельної драматургії акцентів.

2. РЕЛІКТовий ЗВУК та  ЛЮД

Він лине проймаючи предмети , виповнюючи їх хвилями первинної глибини .

Так спливають образи які ледь пізнавши втрачаєш , де  мерехтіння дійсності  безмежною колєйкою сповнюють   надію в незворушність форми , досконалість лаконізму якої дає можливість довірливо долучитись спогляданням і не більше…

проект  включає в собі три взаємопов’язані розділи :

1. 1.      ДУДІННЯ   просторова інсталяція , перфоменс

( Фурдіяк , Слободян , Воронко , Яремчук )

1. 2.      ЛЮД  (РЕЛІКТовий ЗВУК)  відео-проект

( Фурдіяк, Яремчук )

1. 3.      екранування ФОРМИ

( Фурдіяк )

фото Юрій Бакай

Несколько провокативная майка. Лицам с заболеваниями центральной нервной системы носить не рекомендуется. А в тюрьме одевать такую не советовал бы даже Чаку Норрису.

Юра В. рассказывал, что видел в армии настоящую, сделанную на руке живого человека, татуировку: «Умру за горячую еблю».

Відкриття: 16 травня, 19:00

Прекрасне як випадкове місцезнаходження парасолі та швейної машини на столі для анатомування
Лотреамон, поема «Пісні Мальдорора»

Символізм об’єктів варіюється залежно від виду розглядуваного об’єкта. Але кожен об’єкт складається з матеріальної структури, а також із пов’язаних з ним підсвідомих складових, які, забуті та пригнічені, повинні бути вивільнені й проявлені в новому об’єкті-посереднику, що дозволяє глядачеві сприймати їх у формі, відмінній від оригіналу. Такий предмет, як інструмент, наділений потрійною функцією: він є інструментом культури, праці, а також відображає гармонію між людиною та Всесвітом (наприклад, люлька одночасно може являти собою і флейту, і магічний свисток). Зображення об’єктів загального вжитку так, наче вони є творами мистецтва. Марсель Дюшан переміщає предмет із контексту утилітарної функції у простір з іншим контекстом – і об’єкт стає багатовимірним. «Об’єкти символічної функції» дадаїстів були нічим іншим, як практичною ілюстрацією цієї багатозначної реальності. За словами Лотреамона, символ для подібного об’єднання завжди може бути взятий із космічного, екзистенціального або еротичного рівня. У випадку зазначеного висловлювання, парасоля могла символізувати фалос, машинка – коїтус, а стіл для анатомування міг би означати ліжко в космічному плані. Парасоля представлена як космічна змія, швейна машина як ягуар, а стіл – як Всесвіт.
Об’єкти самі по собі завжди є символами об’єктивного світу. Вони частково виражають матеріальний безлад, який прояснює як сліпу ірраціональну силу безперервності, так і структурний взірець, який визначає об’єкт в його опозиції до суб’єкту.

Submitted by Stas

Если файл находится в голове, то кликом мышки по файлу может стать что угодно. Пыль на книжной полке. Опечатка на мониторе. Лак на женских ногтях.

Замысел рождается крошечным и безымянным. Не успев повзрослеть, уходит в полушария мозга. Тусует по извилинам, как в ночном клубе. Подчиняясь не только твоей воле, но и правилам внутричерепного движения. Там ведь и своё кино есть. Независимый кинематограф типа.

Голый замысел тусит, где хочет и берёт всё, что плохо лежит. Лишних внутричерепных тараканов, например, или там клип BadBoysBlue. Как вор, который забрался в хату за деньгами и серебром, а по жадности берёт шпротные консервы, хрустальные бокалы и охапку галстуков.

Чтоб замысел не превратился в чудовище и не натворил чего по молодости, надолго отпускать его нельзя. Если норовит смыться, его надо ловить. Слизать языком, заколоть маркером или стукнуть клавиатурой по башке. Пока не спрятался за плинтусом.

Проследить замысловатый маршрут файла трудно. Но – допустим. Ведь склонность незрелых файлов к посещению чужих папок и квартир подтверждается алкогольными и любыми иными химическими наблюдениями.

Нетрезвый, выросший до неприличных размеров файл часто выныривает из внутричерепного клуба с таким букетом галстуков, который мы не заказывали и о котором вначале даже не подозревали. Не подозревали о возможности такого букета.

Сидели мы как-то с Юрой В. Курнули там, вина попили. Рассказал я ему о замыслах и шпротных консервах, и он сказал:

– Ты знаешь, я и сам такое не раз замечал. Идеи в воздухе носятся.

– И не говори. Делать им нечего.

В общем, мы с Юрой решили, что от пустоты до замысла – один клик.

Клик – иди туда не знаю куда. 

А я тем временем бутерброды забацаю. Жую и жду.

И вот выруливает файлик, наконец-то. Весь в пыли, напевая дурацкие песни. Главное, что вернулся.

Ну-ка, посмотрим, что нам внутричерепной вор принёс.

О, парочка журналов «Иностранная литература» 1990 года.

Так кажется на первый вгляд. Но под «иностранкой» лежит кассета группы NineInchNails, которую я выбросил ещё в прошлом веке.

И ещё на воре почему-то пиджак дедушки довоенного фасона.

А в кармане – венгерский игрушечный вигвам, подарок тёты Розы.

А за пазухой – книга о городе Самарканд с бледными иллюстрациями.

И вдобавок нащупываю под пиджаком нежно пахнущую майку моей двоюродной сестры, в которой она выглядела очень sexy в конце восьмидесятых. Ярко вспоминается её кожа, линия тела и особенно ноги. Ноги, которые я долго считал самыми прекрасными в мире. Любимые ноги моей юности. И однажды, когда мне было пятнадцать, а ей шестнадцать…

Стоп. Только этого блин ещё не хватало.

живопис, скульптура, фото, об’єкти

В час коли мистецькі концепції та стратегії втомили багатьох, а реалії життя стали набагато гострішими і парадоксальнішими за палпфікшн, – відвідування виставок, концертів чи вистав видається необов’язковим і нецікавим. Але це для тих, хто відстає від нього і не вірить у силу мистецтва. Не тупу військову чи бандитську, а ту, що прогнозує, провокує, моделює ситуації і ментальність прийдешнього. Ростислав Котерлін, івано-фраківський художник, який давно не виставлявся в рідному місті з самостійним проектом (останній у 2009 році). Тому демонстрація творчості художника, котру останніми роками можна було бачити в Львові, Любліні, Києві, Варшаві, Москві чи Одесі, видається актуальною. Виставкаохоплюватиме декілька самостійних проектів, зроблених для Арт- центру Павла Гудімова Я Галерея – «M ∞ Psyche», «По ілюзії»,«InHonour», «Неістотні властивості»

З 30 квітня по 23 травня

Центр сучасного мистецтва, Івано-Франківськ

Арт-центр Павла Гудімова «Я Галерея», Київ

Фортечна галерея Бастіон, Івано-Франківськ

Музей мистецтв Прикарпаття, Івано-Франківськ

Відкриття проекту 30 квітня:

15.00  год. – відкрита зустріч із засновником Арт-центру «Я Галерея» Павлом Гудімовим, автором виставки Ростиславом Котерліним та директором ЦСМ Анатолієм Звіжинським, Музей мистецтв Прикарпаття, Івано-Франківськ, майдан Шептицького, 8

16.00  год. – відкриття виставки «M ∞ Psyche», Галерея «Арт на Мур», Бастіон, пров. Фортечний, 1

17.00  год. – відкриття експозиції живопису (колишнє приміщення галереї «Марґінеси»), вул. Пилипа Орлика, 4

7.

Оказалось, майки&футболки – что-то типа трикотажной линии мышления. Не успел задуматься, и они сами в голову лезут. Без примерки.

Что бы там не говорили, но майка с «вывеской» – не просто одежда. Это афоризм, это мессидж, это лозунг, это пароль, это провокация, это история, это игра слов, это извращённая цитата, это хаха, это хихи.

Слова на груди человека – хочет он того или нет – сообщают о нём некоторую инфу. Что хавает, чем дышит. Пусть на одёжке ни буквы, ни линии – это тоже позиция, тоже штрих-код, тоже некоторый запах изо рта.

Например, футболка Шрёдингера. На ней одновременно и есть «картинка», и нету.

Или, скажем, загадочный крокодил на груди – это бренд, аллигатор, журнал, рассказ Достоевского, крокодил имени Данди, игра в ассоциации или не имеет значения?

Если представить майки этой книги на телах друзей, прохожих или на нас самих, становится очевидным, что от теории до груди человека – рукой подать.

Никакой, конечно же, T–Shirt-истины нет. Даже в обычную майку с обычным AC§DC носители вкладывают свой смысл. Мальчик заявляет миру, что уже немаленький, разведённый холостяк намекает, что он весь-из-себя-молодёжный и вполне-ещё-огого, бывший рокер пытается убедить прохожих, что он не просто пьяница; бабник же пришёл-типа-на-концерт, но на самом деле тешит себя надеждой подцепить вооон ту явно нетрезвую девку в майке Korn. А кто-то просто не нашёл у себя в шкафу ничего другого.

Буквы на людях мельтешат повсюду, и не только в августе. Но, хотя и кажется, будто мы свободны в своём выборе, на самом деле трикотажное общество устроено так, что мы далеко не всегда носим то, что хотим. Мessage одежды часто навязан извне.

Но афоризмы, лозунги, провокации и даже хаха и хихи, изображённые на футболках, постоянно меняются. Это двадцать первый век, baby.

5

Знаете, что такое Плохой Моторный Палец? Нет, не имя индейца. Щас расскажу, короче.

Девяностые годы. Мне двадцать лет. Волосы не стригу, звёздным небом не интересуюсь, моральный закон не писан. Люблю grunge, вино, нескромных женщин и лёгкие игрушки. Те, что по пять баксов пакован, цены тогда такие были.

А что ещё любить в двадцать лет? Ну да, книги там, сигареты, болтовню по телефону, отбивные с жареной картошкой, само собой.

Но будни – не игрушки.

Сентябрьским утром я еду в ужасный ненавистный тупой холодный скучный дубовый  университет, где есть всё, чего не люблю. Одна радость – болтовня на переменах. О колбасной музыке, пьяных приключениях, кайфовых книгах. А о чём ещё говорят в двадцать лет?

О сексе говорили мало. До сих пор не врубаюсь, почему.

А отбивные были вообще табу.

Я еду в полном автобусе. Ни сесть, ни почитать.

Невыспавшийся и злой, без мыслей и без пощады. Сорок минут.

На конечной из этого же «Икаруса» выходит девушка. Иду за ней – под расстёгнутой курткой я, кажется, заметил кое-что. Догоняю, заглядываю – так и есть.

Девушка уловила мой взгляд и отвернулась. Мне насрать.

На этот раз я не о сиськах. А о майке Badmotorfinger. С большой буквы в одно слово, почти как юрийгагарин. Бэдмоторфингер – это альбом группы Soundgarden, из Сиэтла. Я уже полгода люблю его, по три раза в неделю. Даже клип видел, Jesus Christ Pose. Классная вещь. Чёрно-белый, правда, клип – вечно тогда неразбериха была с этими пал-сэкамами.  

А майку с обложкой Badmotorfinger вижу впервые. У нас таких не продают. Вообще фиг знает, где их продают.

И тут на тебе, в обычный беспощадный вторник футболка моей мечты, натянутая на женское студенческое тело, шагает в скучный дубовый университет.

Запоминаю лицо и иду на лекцию. Внешность у неё запоминающаяся. Большие непонятной расцветки глаза расставлены криво – будто два кусочка несвежего брокколи уронили в сметану. Нос от бровей начинается орлино, а приближаясь ко рту, расплющивается на верхней губе – как кончик носа Lois Armstrong-а. Губы похожи на две растоптанные мармеладные конфеты без обёрток. Волосы – сухая трава, покрашенная слипшейся кисточкой в чёрный цвет. Несмотря на проблемы с матушкой-nature, сиськи у неё есть, прости меня Jesus Christ.

Давно, кстати, подметил закономерность: природа – строгая, но справедливая бухгалтерша. Красивым сисек выделяет скупо, а страшным – щедро. Чтоб у немилосердных мужчин был выбор. Исключений, конечно, много, но статистика всё же приблизительно не врёт.

Ну, её сиськи не то чтоб меня сильно заинтересовали – я их заметил просто потому, что иначе не может быть никогда. И потому, что майку хорошенько рассмотрел. Да и практически ничего в её случае молочные железы не решали. И никакой гипервитаминоз бы ей не помог. Так как бетоно- и трубоподобная фигура, кожура лица и штаны бедной девушки сочетались в таком арт-комплексе, что её фото могло бы стать обложкой альбома. Первого альбома группы Unhappy Artists под названием «Kiss Me, Son of a Bitch». Хотя во всём перечисленном её вины нет. Ну, кроме штанов.

Дня через три я снова её увидел – в той же майке. И понял, что про себя называю её то Badmotorfinger, то Плохой Моторный Палец. Учитывая её внешность и некоторую связь между понятиями «пенис» и «средний палец», стало ясно, отчего у пальца, то бишь пениса плохая моторика в присутствии девушки.

Через неделю я решился подойти к ней. Сделал вид, типа хочу познакомиться. Она даже улыбнулась мне. Молодец, духом не падает. Улыбка – будто плакат Фредди Крюгера надорвался в районе рта. Неважно.

Короче я пококетничал, как умел и спросил, откуда майка.

– Привезли.

– Откуда?

– Не твоё дело.

– Тебе тоже нравится Soundgarden?

– Конечно.

Мне повезло – оказалось, она малословная, как Чарльз Бронсон. Возможно, чтоб не светить зубами лишний раз. Мне посчастливилось увидеть лишь три. Не знаю, может зубы были и настоящие. Но выглядели, как три красивых камушка, которые она нашла на берегу реки. И довольно ловко прикрепила их розовой жвачкой к десне. Handmade типа. На память о летних каникулах. Неважно.

– Продашь майку?

– Нет.

– Продай, сколько хочешь?

– Не продаю, мне она самой нравится.

Короче, я её уламывал раз пять. Подходил в универе, улыбался, спрашивал как дела и всё такое. Ни в какую.

Зато она стала здороваться при встрече. Друзья улыбались и спрашивали кто это. Я краснел и оправдывался. Будто меня застали за прослушиванием Bad Boys Blue.

В конце месяца, получив стипендию, я подошёл к ней и решил надавить на жадность. Блеснуть наличностью и усыпить бдительность.

Никакого результата.

Затем, подсчитав сколько морального ущерба нанесло мне общение с Плохим Моторным Пальцем, я понял, что майка уже моя. Без денег. И я забил на неё. Перестал здороваться. Двадцатилетние мальчики иногда беспощадны к девушкам. Особенно если внешность их не способствует спасению мира красотой и вожделением, прости меня Jesus Christ.

Так я и закончил университет без той майки. И Soundgarden уже не помню когда слушал последний раз. А девушку иногда вижу в городе. Она растолстела. Как ни странно, это смягчило острые углы её наружности. Оно и понятно – с годами обложки группы Unhappy Artists стали менее экстремальными и пугающими. Взрослеют и мудреют – как все группы. А я вижу, как она, уже давно без той майки, но в таких же штанах, сидит-курит где-то на лавочке, всегда одна, и думаю о том, отчего природа-бухгалтерша бывает к некоторым даже более жестокой, чем беспощадные двадцатилетние раздолбаи.

И ещё думаю, что Плохой Моторный Палец, скорее всего, знала – продай она майку, больше не подойду. Майка как поддерживающее нашу связь слабое звено.

Вот тебе и хеппи энд – оказалось, я романтик. А встроенного в организм романтика никакими колбасными музонами и несчастными artistами не вытравишь. Заводские установки – вещь упрямая.

6

Футболка для тинейджеров. Надел, крикнул «пока» и хлопнул дверью.

Боже, если б у меня такая была в восемнадцать лет…

Ничего бы, конечно, не изменилось. Но приятно. Звонишь маме и, максимально концентрируясь, чтоб не заржать, непослушным языком вешаешь ей подростковую лапшу. Типа остаёшься ночевать у друга. Типа страшно домой идти. Типа денег на такси нет. Романтикам и лузерам шляться по ночам вредно. Ночь – строгая и несправедливая бухгалтерша, пиздюлей может выписать тока так, без предоплаты и калькуляций.

А для возвращения домой такую: Mama, I`m Beck.

Приходишь в ней и напеваешь:

– I`m a loser baby, so why don`t you kill me.[1]

Хотя мама, конечно же, совсем не baby.

продовження…

”Тимчасова виставка”, 13-16 лютого, 2014, гал. Коридор, м. Ужгород

ти розумієш,,,,,,  ЦЕ реальність…

! Endspiel !

30х40 см (2 шт) майоліка 2012 розділ БЕРЛІН (ДІБІСІ П’єр “Світло згасло в країні див”)

3

Тупая мужская романтичная ночнушка. Мимими.

Утром встал, умылся, позавтракал и ушёл на работу. А ночнушка твоя осталась на подушке, рядом с ней. Проснётся и прочтёт. Улыбнётся и зевнёт.

Потому что она, сука, фрилансер и спит до пол-одиннадцатого.

4

Кому сосуд, кому горшок, а кому ночная ваза.

Слово «майка» мне симпатичнее, чем «футболка». Слишком уж второе спортом отдаёт. Травмы, букмекеры, хулиганы. Реклама спонсоров на груди. Потому чаще пользуюсь словом «майка». Не то чтобы терпеть не могу футбол и рекламу. Но на то оно и предисловие, чтобы предупредить.  

продовження…