11-тий ексцес має тему – МАЙСТЕРНЯ . Це досить таки узагальнена тема з огляду на його (слово) первинне означення – робітня – місце , об’єм , приміщення – де щось робиться  , щось відбувається , набувається і сунеться до якогось завершення логічного або у зворотньому керунку. Надзвичайно важливо є направду знати де ти є . Якщо звичайно знаєш – хто ти є . Раптом стає очевидним , що не є необхідності ні в стінах – стелях – дверях – ні в чому , що обмежує фізично , а однак  для інших «простір» відкритий будь-де , для прикладу – в підвалах , льохах , горищах, склепах , коминах … а величезні «маєтки-вілли» – це таке звичайне людське бажання зранку мати каву біля п’єца або в ліжку… Отже майстерня для кожного асоціюється з чимось своїм і тільки йому відомо ( художнику) хоча б приблизно – з чим це саме. Не берусь також до означення тих «матафізичних явищ» , що «виганяються» в тих робітнях , ніхто знову ж таки до пуття й сам не розуміє звідки що приходить й куди щезає й взагалі для чого це все . Сприймаємо й ми все легко й відкрито – якщо має «зачепити» то не минеш…

Приємного споглядання та читання…

дизайн та креатив ТЕТЯНА СМРІГА – найщиріші подяки …

Олекса Фурдіяк

1 – 3

6 – 11

12 – 19

Віктор Лавний

«Зал очікування»
інсталяція 2009

Інколи якась річ або думка ніби очікують, що хтось зверне на них увагу. Здається, що вони тільки для того й існують. Дожидають. Жадають. Пантрують. Всім своїм єством звернуті до цієї миті, нехай часто навіть смертельної.
Так совітська формована кривуляста стеля вичікувала у роздовбаній кімнаті турбази, щоб перетворитися на інсталяцію, котра збиває на манівці своєю простотою і безсоромністю, так пам’ятник добре знаній, зненавидженій епосі виконав свою останню благородну роль.
Тетяна Смріга

«Аватаріум»
мультимедія-інсталяція 2008

Avatarium – це спроба виявити взаємозв’язки між сакральним, реальним та віртуальним. Створити ситуацію, в якій глядач відіграє всі ролі – і споглядає, і бере безпосередню участь у дійстві, і стає частиною інсталяції.
Інсталяція складалася із вівтарної частини – живописних розп’ять, на яких зображені цілком реальні люди; молитовних столиків із комп’ютерними іграми, в яких можна було скласти свого монстра або ж героя; і таємної кімнати з коротким відео.

Тетяна Смріга

20 – 25

Роберт Саллер

ДІТИ-УБИВЦІ
«Погані гарні _ Ваd Bеаutiful» – серія портретів диктаторів, серійних убивць та відомих терористів, зображених у той час, коли вони ще були невинними дітьми, однак у їхніх головах вже закладалися комплекси, страхи та інші фрейдо-буби, котрі й надихнули їх на майбутні звершення.

плохие красивые _ Bad Beautiful

— Если б он немного подрос, из него бы вышел весомо неприятный ребёнок.

А как поросёнок он очень мил…

Л. Керролл. ” Алиса в стране чудес”

..Самое дорогое, что есть в жизни каждого человека – это дети. Помните тот момент, когда Ваш малыш впервые Вам улыбнулся и впервые сказал «мама»? Как Вы подарили ему новую машинку, которой хватило ровно на минуту? А разрисованные фломастерами и карандашами обои? А изрядно надоевшее слово «Почему»? Что может быть прекраснее радостной улыбки на лице Вашего ребенка?

У родителей возникает желание оставить на память портрет своего малыша в детсадовском возрасте — времени, когда для него сказочные герои вполне реальны и с ними можно запросто подружиться. Мы предлагаем Вам заказать портрет своего ребёнка…

либо

_Дети прекрасны и неповторимы в любом своем состоянии: смеются они или плачут, спят или играют, делают свои первые шаги…

Детский портрет может стать прекрасным подарком для вашей семьи. Ведь дети, как известно, так быстро растут, что мы и не замечаем, как наш ребёнок становится взрослым и уходит в свою самостоятельную жизнь. Стоимость портрета складывается из нескольких параметров: это сроки исполнения, материал и размер..

и ещё

..Они вызывают умиление, они непосредственные, искренние, открытые. именно такая картина обладает сверхценностью, она призвана пробуждать воспоминания, чувства умиления и любви, к примеру, можно написать портрет ваших родственников или друзей, когда они ещё были детьми. Не правда ли, дивный подарок? вы возвратите их умы в то время, когда не было проблем, когда всё было домашним и не было суеты, когда ссора забывалась спустя минуту, а дружба была крепкой, как алмаз. Обращайтесь, чтобы узнать подробности…

из рекламных материалов

После всего вышесказанного невольно возникает вопрос: что же вас больше всего раздражает? Коммерческое использование детского образа или перверсивная слащавость текста? А может, и то и другое в равной степени?

Рассмотрим первый случай на примере рекламы, традиционно ребенок ассоциируется с чем-то хорошим, приятным, беззлобным, милым, беззащитным, неагрессивным – одним словом, сплошной позитив. Использование детских образов в рекламе приводит к тому, что положительное отношение к самому ребенку переносится на рекламируемый товар, провоцируя рост продаж и тд. и т.п.

Теперь плавно переползаем из сферы утилитарной в эстетическую. В атмосфере всеобщей эйфории от прекрасного, мы избавляемся от всего безобразного и уродливого. Изображение ребёнка приобретает гедонически-идеальный характер. Все довольны и счастливы. Родители любуются работой, портретист пересчитывает гонорар, а педофил идёт в магазин за конфетами.

Схема как бы существует, да вот что-то в ней не работает. То ли в механизме рефлексивности происходит конфликт опыта с бессознательным, то ли разбалансирован основной закон бинарной множественности природы; а может, нет связи зрительного сознания с ментальным? Всё равно нихуя не работает.

Попробуем разобраться по-другому. Почему в советском кино «немцы» красивее «наших»? Упрощенно это звучит следующим образом: подтянутым немцам из фильма в фильм противопоставлялся неказистый «Ванёк». Человек устроен так, что он способен влюбляться в плохого-и-красивого, оставляя без внимания человека «правильного». С детьми всё немного сложнее. С красивостью как бы всё в порядке, да вот как оказывается – плохих детей не бывает!?

Выслушаем мнение оппонентов:

«..дети требуют очень многого, а пользы не приносят никакой. Дети -цветы жизни, их либо в землю, либо в воду. Ничего хорошего в детях нет, только траты, заботы, нервы и много труда, рутинного и физического, подай-принеси, подыми-перетащи… Ребенок отнимает силы, нервы и связывает руки… дети – это самые мерзкие твари на земле, наглые, злые, вонючие, постоянно орущие и чего-то там требующие…С рождением ребенка жизнь человека останавливается… Общение с детыми превращает человека в идиота, потому что приходится снисходить до их уровня постоянно— Они быстро впитывают негатив социума, равно как и лазейки для своей дьявольской реализации (мегатерпимость к детским выходкам, отсутствие уголовной ответственности)… Дети действуют на нервы, утомляют. Милые девочки и мальчики в платьишках и штанишках есть только в книжках-раскрасках. А эти их истерики на публику – как все сразу с ними начинают носиться, утешать их, конфеты-игрушки им в жадные руки давать, я считаю, что нужно бить детей за то, что они дети. Неужели нельзя выращивать в пробирках уже взрослых людей? и, наконец, это всё оканчивается ужасным разочарованием, так как благодарности всё равно никто из родителей не дождётся…». Вот так вот.

(по материалам http:/www. lovehate.ru/apinions/28553

Получается дилемма – либо отказаться от красивости, либо признать, что дети плохие. А лучше всего – это серийно убить иллюзорную визуаль-ность посредством осознанной реальности. Потому что плохих детей не бывает, просто из них вырастают плохие взрослые. Монстры.

Вася

Василь Сергійович Кулик – серійний вбивця, маньяк, педофіл, якого прозвали іркутським монстром, народився 17 січня 1956 року. Батько – професор-ентомолог, доктор біологічних наук, письменник; мати – директор школи. Сам Кулик працював лікарем іркутськоЇ міської станції «Швидкої медичної допомоги», був одружений, мав двох синів.

Хлопчик Вася народився недоношеним, у дитинстві багато хворів. За словами мами, син ріс поступливим і добрим (правда, пІзніше з’ясувалося, що обожнював вішати котів). У школі почав займатися боксом, став чемпіоном міста. Після армії вивчився на лікаря. Одружився з Мариною із Севєробайкальська. Вперше спробував зґвалтувати дитину, коли жінка була у пологовому будинку і щодня отримувала від нього милі записки: «Прівєт, Киска! До кончіка твой (но не болєє}.»

Обабіч

Кунь RECORDS, 2008

…їхня музична кар’єра почалася в кінці 70-х на фоні конвульсивної боротьби бабл гама та панку. Фамільний дует Марини та Олени Бабіч вивів нову музичну породу – жіночий диско-блюз. Дотримуватися цього ретро-стилю до наших днів і вміти впарити все це прогресивно налаштованому дженджику – що може викликати більшу повагу?

Новий альбом «Обабіч» створений для людей, яких заводять первісні біоритми. Схиляємо голови перед дискодиктатурою цих непересічних жіночок.
Наші наполегливі рекомендації

Роботи із серії «Карпатський альбом»

тексти: Марсель Ониско

Олександр Матвієнко

“Мій шлях”

Легенда… Із ким тільки не грав! Чого тільки не пробував! Як же він на всіх вплинув! Ось далеко не повний перелік захоплених вигуків, почутих нами у його рідному селі. У піонерському таборі він їв тільки сирі огірки й постійно грав на піаніно. У молодості захопився японською кухнею і грав нойз-рок. У зрілому віці він подивився на цей світ очима вічно невиспаного закоханого мущини, і з королівською леткістю відкинув важкий багаж минулого. на противагу юнацькому надриву він обрав зрілий прагматизм. «Тhis is my way», – казав Синатра. «Це мій шлях», – вторує йому Олександр. Матвієнко – новоявлений месія оригінального карпатського звучання, котрий зібрав однодумців під крилом «Кунь RECORDS».

Тріо ” Се ко ”

“Се ми”

що це – магічна жіноча інтуїція чи холодний розум продюсера?

Ці карпатські феміни тримають руку на пульсі часу, тріо «Се ко» – це, насамперед, три сестри, три янгольсих голоси: Віра, Надія та Людмила; і тільки затим череда змінних сесійних музикантів. Варто згадати ще одного чоловіка, який грає далеко не останню роль у цьому колективі – це екзекутивний директор Руслан Тремба. Руслан Миронович пише всі текси, музику, а також слідкує за порядком та ремонтом (від франц remonte – поповнення кінського складу).

Дебютний альбом тріо «Се ми» -це гармонія, що сіла на голову таланту; музи, впіймані у слоїчок парфумів; світлячки у саду, що палають яскравіше, ніж зірки на небі.

КОТРАБАС

“Крумплі”

Дебютний альбом групи «контрабас» піддавався нищівній критиці: вокал, мовляв, позбавлений печаті натхнення, басові лінї просто примітивні, гітарна робота трафаретна…

Зовсім інша справа – їхній новий альбом. Повне переродження, а головне, музиканти демонструють фірмовий, без домішок саунд. Кожна композиція ніби вдруковується у твій гіпофіз. Потужна, достовірна подача матеріалу ставить «контрабас» в один ряд із метрами примітив-фолку.

Альбом хочеться взяти із собою за кордон, і коли у вас запитають: «А як там у вас із музикою?»,- скинути їм на iРоd цей добре збитий, злегка кошлатий запис.

Бо файно

«Подзвони ми»

Специфічна сцена, яскравими представниками якої є ця команда, втомилася чекати своїх героїв, тому їхню появу слід відзначити як прорив, революцію та початок нової ери гламур-фолку.

Мало хто знає, що продюсер знайшов цих хлопів прямо на вокзалі,
причому флейтистка працювала там колійним обхідником, та минулого не сховаєш, у кожній композиції відчувається потужне дихання тепловоза. Їхня музика – як відлагоджена робота добре змащеного механізму. Цей альбом – 64-хвилинний індустріально-пасторальний коїтус, із вражаючим оргазмом наприкінці, що транслюється на всі Карпати.

26 – 33

Бозіл Дулішкович

Re:MBRANDT 400

інсталяція 2006 Будапешт

Організатори виставки звернулися до художників, скульпторів, перформерів,  відеоартистів, щоб вони показали глядачам Рембрандта з нової точки зору, глибше, не так, як ми живемо у наш інфо-час – ковтнув, не пережовуючи. картинку, і переключився на інші візуальні об’єкти.
Бозіл Дулішкович виставив три скриньки із дірочками «для підглядання». У першій можна побачити автопортрет Рембрандта перед яким розташований трон зі, здавалося б, віддзеркаленим хрестом. Однак там немає ні люстра, ні власне картини -те, що ми бачимо, побудоване складною взаємодією підсвітки кількох .малюнків, плексигласових пластин та престолу, зробленого із гліцеринового мила. У другій скриньці, у слабкому світлі можна розгледіти меланхолійну атмосферу голандських натюрмортів XVII століття. Третя скринька поєднує фетишистино-вуайєристичний та при-
мітивний магічний акт де соски та пупок офортної жінки проштиркнуті голкою.

Камери обскури Дулішковича тематизують сам процес бачення: вони “просять” визначення – з точки зору мистецтва, з точки зору оптики, з точки зору психоаналітики.

34 – 45

Андрій Стегура

ДОПОВІДЬ ЗОО-ЗОНА
(записав й тричі переписував Вадим Харабарук)
переклад на українську Googlе.соm

Хотілось би згадати про ті далекі часи нашої юності, коли серця наші билися потужно і зухвалість цих сердець виливалася в пізнання. Ми чекали чудових відкриттів, але не маючи ніякого практичного досвіду, ми потикались до неймовірно вируючого світу, як сліпі кошенята. Я міг би розповісти Вам про те, як одного разу я не зміг впоратися з допотопним реквізитом і він повів мене за собою в нескінченний волохатий колодязь, замаскований екзотичними квітами, чи про те, як мене вразило електрикою відображення у дзеркалі, яке я намагався видати за найяскравіший спалах романтизму…

Але краще я розповім Вам про серію дослідів, які між собою ми називали зоо-зоною. Було це в далекому 19… році, коли ми були вже не новачками, але серйозно нас ще ніхто з вченого світу не сприймав.

Одного погожого літнього дня ми взяли кілька ситих псів, що добре виспались та відпочили – дуже відомої породи, частину з них ми повільно й болісно забили, – для експерименту, за допомогою прекрасного інструменту, схожого на маятник, принцип роботи якого я й зараз не можу зрозуміти.

Решту псів змусили багато бігати, били їх палицями, включали їм стробоскоп в очі, сцяли на них і втомили так, що бідні тварини валися з ніг на голови. Тоді я особисто деяких із них, які найгірше виглядали і здавалися найнещаснішими, повільно й болісно вбив. Решту псів забили уже ввечері після того, як вони поїли і відпочили.

Істотна відмінність людського суспільства від світу тварин полягає в тому, вважали ми, що тварини в кращому випадку нагромаджують, тим часом як люди – виробляють.

Але вже одна ця разюча відмінність робить неможливим просте перенесення законів звірів в людське суспільство. Хоча деякі представники гомо сапієнс дають волю тваринним інстинктам і живуть як суки або білки (про наші експерименти над білочками ми писали минулого разу).

Щодо Маркіза де Сада, Дарвін говорив, що садизм є найвища форма прихильного ставлення. А ми додамо, що любов сильніше смерті, дорожче золота, вище звичайного сексу і страху померти на вулиці. Тільки нею, тільки любов’ю, думали деякі класики (наприклад Тургенєв, Томпсон та Паустовський), тримається собаче життя.

Будь-яка знаменитість, якій Ви довіряєте, скаже Вам не соромлячись – катування гуманні, тортури виправдані, досліди можливо і потрібно продовжувати, доки Наш -Ваш шалений оптимізм, з будь-якого приводу, не перетвориться на згусток, який багато хто в після-павловський час називає філософським каменем.

Регіональне відділення академії наук України.

Творча  експериментальна база “Гучна”

Група науково-виправданих ентузіастів під наглядом академіка Святозарова Є. Б.

Ужгород  21 лютого 1999 року.

Хочеться додати, що назло науці й наперекір фактам, викладеним у нашій останній доповіді, на базі «Гучна» вижив і живе пес найменням Графф, а в результаті нещасного випадку на минулому тижні трагічно пішли з життя останні з тих, що вижили, а саме із експериментальних білочок – Віра і Надія.

ТЕЗИ-ПЛАН

1. ОМАНИ ФІЗІОЛОГА  А. І. РОЙТБАКА;

2. НЕСПРОМОЖНІСТЬ А. І. РОЙТБАКА;

3. ДРАТІВЛИВИЙ ЗВ’ЯЗОК А. І. РОЙТБАКА З ЛЕОДІДОМ ФЕДОРОВИЧЕМ ІЛЛІЧОВИМ;

4. ВИКРИТТЯ ВІДСТАЛИХ ПРИХИЛЬНИКІВ А. І. РОЙТБАКА;

5. ПОЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРИЙДЕШНЬОЇ СМЕРТІ  О. І. РОЙТБАКА.

Акад. Святозоров Є: Б.

ЗАПИСИ ІЗ ЩОДЕННИКА СВЯТОЗАРОВА Є.Б.

23    лютого

Другу добу Грзфф відмовляється приймати миш’як. Якщо так піде далі, зусилля всієї наукової групи будуть марні.

Сьогодні помітив, що мій колишній інтерес до сонця в значній частині витіснений культом предків і раптово з’явилося захоплення культом птахолюдини . Ця обставина ще більше, ніж поведінка Граффа, розтривожила мене і дружину.

24    лютого

Вранці на очах у всієї групи М. Праздніков двічі вкусив Граффа в морду, за те, що той відмовився приймати миш’як. Граффу довелося вколоти 2 грами фервекса і півтора кубика амізону. Марсель же ж Праздніков заспокоївся тільки після доброї порції кобальту-60. Це перший випадок зриву в групі. Майбутнє проекту мене лякає, тим більше, що вночі мені та Оленьці приснилася птахолюдина, вона була жахлива.

25    лютого

О жах! Вранці вся група, очолювана і під’юджувана божевільним Праздніковим, зажадала кобальту-60 і смерті пса! Я розгубився і раптом, ні з того ні з сього, по-
чав подумки просити допомоги у птахолюдини, потім я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, нічого дивного не помітив, – всі спокійно працювали на своїх місцях, а Графф мирно спав у сараї, хоча миш’яку так і не торкався

26 лютого

Роблю запис не як звичайно, а після заходу сонця. Так-так, до мене повернувся колишній інтерес до сонця, і я весь день безперервно дивився на нього в свій польовий бінокль.

А птахолюдина мене більше не турбує, і доля проекту з миш’яком мені тепер байдужа, може від того, що вночі з якимось каміонщиком втекла Ольга Серафимівна, Оля, моя Олечка!

Втекла і не залишила мені ніякої надії і я весь день дивився в бінокль, дивився і плакав.

Святозаров Є. Б.

ЖИТТЯ ромбика

Забобон і ненависть, заздрість і лицемірство затьмарюють чоло ромбика! Його запалена свідомість породжує огидної (не ромбовидної) форми чудовиськ, ім’я яким -безумство!

Один на один з ворожою природою, озброєний лише арбалетом (або бластером), ромбик веде нещадну боротьбу за існування. Допитливим поглядом встромлюється він в навколишній світ, де сили зла панують безроздільно, ромбик наполегливо розширює свої пізнання і кругозір. Наприкінці він доходить до якоїсь межі або умовної точки. Тепер ромбик став мірою всіх речей. Спокійно і впевнено веде він свою «mashina», посміхаючись прекрасному світу, що відкрився перед ним. У нього немає будь-якого ідеалу, бо прагнення до ідеалу є прагнення наслідувати ідеал, а наслідування будь-кого є огидним за своєю суттю.

ПОХОДЖЕННЯ ромбика.

Походження проходить за двома докорінно різними кривими лініями . Одна з них (ліва від вертикальної осі)-лінія накопичення духовних цінностей, уявлень.

Ця лінія відображає інтереси і сподівання . Інша (права) лінія – абстрактна й болюча, підступна і не-передбачувана, не вкладається в свідомості людей (тварини також пасують перед загадкою правої половини ромбика) зіткнення цих непримиренних між собою ЛІНІЙ і породжує те явище, яке прийнято називати ромбиком (або якщо бути вибагливішим і точнішим – «важким ромбиком»)

Найчастіше його представляють у вигляді людиноподібної фігури з ромбовидною головою. Звідки виникло таке подання, сказати важко, оскільки багато аспектів, як то кажуть, повиті таємницею.

У світі з його руйнівними війнами, загальної продажності і культом грошей, з тим тваринним страхом і почуттям приреченості, які породила ядерна істерія, – у цьому світі ромбик не може уникнути психічних перенапружень. Тому він категорично відкидає такий знайомий нам світ, як непотрібний придаток і, посміхаючись, спрямовує свою «mashina» по променистих і прекрасних дорогах свого фантастично реального світу, і на межі мороку він відкидає свою тінь на нас,на тих, хто помітив її. Я повинен сказати, – захоплююче прекрасну тінь.

Р.S.  Цікаво на цій сторінці відзначити кричуще протиріччя важкого ромбика і кульмінації наших помилок.

нотатки Святозарова Є. Б.

1999

Ви ознайомилися з вибіркою  бортових щоденників, що велися у майстерні протягом 1998-2000 рр. (Ужгород. вул. Шумна,1), нині ворожі прогресивній науці елементи зрівняли її з землею.

46 – 55

56 – 59

60 – 63

64 – 69

Three-Angel

Пікіруючий монументальний трикутник, що нагадує перевернутий літачок-оригамі, відкриває нове бачення пластики складеного трикутника.

вивищує, конкретизує зловісний силует гострого крила, фіксує, врізаючись в пам’ять стальним уколом-розтином. незабутній знак, потужне художнє видиво, підсилене контроверсією, парадоксальністю образу.

Вивернута назовні мрія, розкол змісту, фатальний трикутник, передчуття катастрофи. Стан на межі, де все ж є шанс вижити…

Казка про червоного звіра

(частина 1)
Десь не дуже далеко, але не на стільки близько, шоб про це можна було б мовчати, у ранковому сні жили звірі. Вони мали хвости, були вусатими та волохатими в залежності від пори дня чи року, інколи погоди. Скидалися вони на щось середнє між котами та міні-коровами. Від котів у них були надчутливі вуха, які вдало замінювали їм і органи нюху, пазурі на передніх і задніх лапах та строката переливчаста волосатість шиї. Коров’ячими в них були добрі вологі сині очі, а в деяких самок неймовірно красиве вим’я, майже таке приємне на дотик, як людські цицьки, от лише кількість їх ніколи не була менше чотирьох. Загальною характеристикою звірів і їхнього світу могла б бути тотальна чорно-білість, як у німому фільмі. Ще німішим було те, що кото-міні-корови майже увесь час мовчали і тільки під вечір або перед дошем голосно і синхронно гикали. Осінню вони гикали аж до бекання, а як холоднішало, то ригали вчорашнім сіном та комахами. Ці періоди називались листопадовим чинним ригом.

Звірі дуже цим гордились, бо в момент викиду харчу їм вдавалось змінити колір рогів на ледь рожевий, і тоді в їхньому світі запановував колір.

Довгими теплими або прохолодними днями наші звірята терлись своїми чорно-білими тільцями об вапняні стіни старої стіни, яка у них була єдиною.  Легенда оксамитового ящика, що був найсвященнішим і теж єдиним, казала, що цю стіну зліпили із ниркових камінців жовтих невблаганних фурій. Ці створи в сиву давнину любили поливати усе,що їм належало, теплою блакитною слиною, з потім покидали политі місця в північному напрямку.

Ще можу сказати, шо наші звірі розміром були як крапка, намальована просим олівцем, тобто відносно невеликими.

Тому їх можна було б легко переплутати з якимось павуками чи блохами. Проте звірі не кусались і не какали липкими сітками, як павуки чи блохи.

І ось настав незбагнений ранок, який виродив на світ партію нових звірят. Важливо
знати, що звірі народжувались відразу дорослими, або ніколи не виростали. Зрештою це все одно.  Прості олівці завжди однакові, і крапка -це завжди крапка,тому ні ріст, ні розум звірів не змінювалися з віком.

Отже, в довгому процесі народилось 6859 нових крапок, подібних на схрешених котів і міні-корів . Остання дещо забарилась у зв’язку з тим, що десь на іншій половині «нього і нашого світу закис підшипник вітряка на городі китайського кельмана. Той вітряк спричинив мінімальне коливання субтропічного рівня кисневого діапазону, і ця найменша зміна вплелася в геометричну прогресію похилих векторів так, що до точки народження останнього звіряти мембрана тихої сфери ледь тріснула... Це спричинило зворотній ефек- від В&W до RGВ і, як наслідок, миттєву мутацію в чіткий і невмолимий СУПЕР RED. Простіше кажучи, через вітряк в старого китайця народилося волохате,твердошкіре, а головне, дуже червоне звіря. Далі буде.

70 – 77

78 – 85

86 – 91

92 -101

“Поки ти сидиш, зіщулившись, у власній порожнечі, ще можна вважати, що перебуваєш у співзвуччі з єдиним, але тільки-но берешся замішувати глину, нехай навіть електронну, ти вже став деміургом , а хто починає заходжуватися коло творення світу, вже заплямував себе помилкою і злом ”
Умберто Еко

мистецтво комерція релігія святотатство пристрасть хіть вірність продажність рок енд рол диско обличчя маска щирість фа льш мистецтво комерція релігія святотатство пристрасть хіть вірність продажність рок енд рол диско обличчя маска щирість фальш мистецтво комерція релігія

102 – 109

проект-Трофей депресії 2009

110

Банді ШОЛТЕС

BEST from book

в оформленні використані роботи Руслана Тремби.

Сталин и лобковые волосы

Когда-то я работал в пединституте в Венгрии и жил в общежитии. Фактически это была обычная трёхкомнатная квартира, и в каждой комнате жили по два преподавателя. Больше всех со мной общался средних лет преподзватель философии Lajos. Он был разведенный болтливый усатый холостяк, помешанный на женщинах и философии. В общем, неплохой дядя, но была у него одна странная привычка – ходить по всей нашей служебной квартире абсолютно голым. Точнее в одних тапочках. Он часто ходил в душ, который находился как раз напротив моей комнаты, а выходил всегда голым, не прикрываясь даже полотенцем. Это в обшем-то ничего, но потом он не одевался еще полчаса – ходит и ходит взад-вперёд, раскачивая своим добротным философским хозяйством и болтая о чём-нибудь.

А однажды Lajos воще учудил. Сижу в своей комнате, дверь открыта настежь, я читаю, философ в душе моется. А через минут 15 выходит нагой , заходит в мою комнату и останавливается передо мной, сидящим за столом, таким образом, что его какаового цвета член оказывается в метре от моих глаз (Сразу вспомнились медосмотры в военкомате). И он начинает что-то говорить о книге, которую читал на днях, а потом включает фен. Но направляет его НЕ на голову, а НА яйца. Сушит гениталии и, перекрикивая шум гудящего фена, поясняет мне идею той книги . В ней автор выдвинул теорию о том, что Сталин свои поступки творил в измерении не политики, а морали и этики как русские авангардисты, он отметал все традиции и смотрел на свою деятельность, на страну и общество, как на невиданных мзсштабов литературно-художественный эксперимент и материал для этого эксперимента. И для Сталина его правление было искусством.

Идея очень интересная, но поддерживать разговор, глядя на его давно высохшие, беспомощно развевающиеся под феном лобковые волосы и вычищенные до матового блеска гениталии мне было как-то странно… В общем философ иногда вёл себя так, что если бы он не говорил так много и с таким воодушевлёнием о студентках физкультурного отделения, которые бегали кросс или ездили на велосипедах под нашими окнами, то я подумал бы, что он гомик. Последний процент моих сомнений развеялся тогда, когда философ похотливо капнул слюной себе в кофе, наблюдая через кухонное окно за прогуливающейся студенткой в сексуально обтягивающей спортивке и с грандиозными сиськами . У него жадно расширились глаза и он, не оборачиваясь, сказал: «Lattad ezt? Szuz Maria Edesanyam!’». Я со страхом подумал, что он прямо там на кухне начнёт гладить себя между ног и теребить член, но девица скрылась из виду. И слава Богу!

‘ венгр.-” Ты это видел ? Мать моя пресвятая Дева Мария!”

Мениск и быки

Недавно я, пьяный, упал в яму. Залез в церковный двор ночыо через забор и хотел посмотреть, что там, – сто раз был в самой старой церкви города, а что у нее на заднем дворе, не знаю. Словом залез я, прошёл два шага и ёбнулся. Боковой стороной колена ударился очень сильно. Но из-за алкоголя боль не ярко чувствовалась. Затем пьянка продолжалась, как обычно – мы тогда пили по поводу отъезда Лики в Америку, навсегда. До 4 ч ночи я прихрамывал, домой поехал на такси. А утром проснулся и понял, что такой боли не чувствовал с конца двадцатого века. Серьёзно. Спустился, прыгая на одной ноге, к такси, и мы с женой поехали в травмпункт. Красивый врач похожий больше на актёра, чем на врача, пощупал колено, послушал мой рёв и назначил гипс – от жопы до пятки. Сказал (как шутку, но это была не шутка), «мениск повреждён» Мы, конечно, ещё поржали потом что, мол, классно, хоть не пениск. Но смеялся я не очень долго…

Вечером «бонусом» к гипсу и костылям прибавилась “кайфовая” такая ангинка со всем сопутствующим температурным набором, и вышло так, что я много потел . Сильно потел под гипс. Это как сратъ в трусы. Только вот трусы можно снять, а гипс – это на 10 дней. Ну и спать, конечно, тоже было интересно . Типа брёвнышко себе под одеяло к ноге привязать скотчем.

В общем, понятно, ночью – бред, пот и слёзы, а днём что делать? В телевизоре мало интересного. И я играл на компьютере в Доом 2 . Это такая игра, где надо ходить по полям-коридорам и расстреливать очень плохих чуваков и монстров – работников военной промышленности Ада, – которые тоже хотят меня замочить или, на крайняк, причинить моральный ущерб. В Доом, в намного более примитивную версию, я играл, ещё работая в редакции много лет назад. А сейчас, установив гипсоногу в наименее неудобную позу, играть я старался так хитро, чтоб у меня было всегда 100% здоровья -то есть меня как-то утешало, что в виртуальной тусовке у меня есть эти чисто условные, но всё же сто процентов здоровья, и в реальной жизни это помогало мне забыть на 2-3 часика о гипсе и температуре.

А через неделю я дошёл до такого монстра, которого убить было невозможно, его можно было только удалить из памяти. Я 50 раз выходил «на ринг» драться с этим шестиэтажным Быком, который поминутно рожал чертей, делал кулаком ядерное землетрясение и дышал напалмом, и каждый раз он делал мне сначала 47% здоровья, потом 34%, потом 3%, а потом вообще минус 26%. И в тот день, когда мне стало остро не хватать компьютерно-игрового здоровья, в реальной жизни мне стало лучше. Я выздоровел, и гипс снял. И подумал: «интересно получилось компьютерный Бык помог мне выздороветь. А настоящие, живые быки с человеческими лицами в реальной жизни никогда не помогают. Даже наоборот. Странно как-то получается. Почему так? Видно, эволюция свернула куда-то не в ту сторону ..»

Игон Маиден и обезьяна

Эта love story случилась давно. Однажды на дне рождения сокурсницы я познакомился с её симпатичной двоюродной сестрой, которая мне сразу очень понравилась и мы, болтая, просидели весь вечер рядом. Оказалось, что её любимая группа Iron Maiden, а звали её редким венгерским именем Hajnalka (А ещё важным моментом истории есть то, что у сокурсницы не было заведено разуваться и все гости весь вечер были обуты.) В тот период мы с моим, близким другом Шонием завели себе привычку называв друг друга Йое – не помню почему, может из-за какого-то фильма. И вот, когда я выпил, то никак не мог запомнить имя Hajnalk-и, а на язьк постоянно наворачивался наш с Шонием вариант, но ей как девушке он не подходил, и поэтому трансформировался в Йессиса. Так я её и называл целый вечер, а ей, мне показалось очень нравилось, она каждый раз улыбалась. И у нас возникло такое взаимопонимание, что мы договорились встретиться на следующий день в 3 часа на стадионе “Автомобилист».

Встретились, сидим, курим .  И тут она говорит (по-венгерски}: –    Слушай, а как ты догадался о Jessic-e , мы ведь целый вечер не разувались, ты ж не мог заглянуть внутрь?..

–    Не понимаю… Догадался о чём?

Вместо ответа Hajtalca снимает с ноги свою вчерашнюю чёрную женскую туфлю на невысоком каблуке и показывает мне её изнутри, и я вижу, что на стелвке, в том месте, куда упирается пятка, фабричным способом написано слово Йессса. Название фирмы-изготовителя . Я очень удивился тогда, так как не знал, что бывают такие невероятные совпадения, и после осмотра туфли я сначала не нашелся, что ответить, а потом рассказал ей про Шония и трансформацию слова Йое. А само совпадение показалось мне тогда важным и подсказывающим, что Найнаиса! – это как раз то, что мне нужно, и мы некоторое время встречались, дошли даже до сексуальных контактов,- А потом я однажды увидел Йессис-у в городе, в обнимку с бывшим её чуваком, похожим на обезьяну – серьёзно, ничего личного, он честно был похож на примата, что-то среднее между гориллой и орангутангом. и после этого я больше ей не звонил.

А сколько-то недель спустя однажды позвонила мне Йессиса и попросила достать ей видеокассету с живым концертом Iron Maiden – я обещал ей это ещё до того, как увидел с обезьяной в обнимку. Договорились встретился возле дома, где жил мой знакомый дядя Коля, который всю жизнь занимался коллекционированием рок -музыки на всех видах носителей. Но ничего он просто так не давал, всегда требовал чего-то взамен . И Йессиса принесла для этой цели видеокассету с каким-то фильмом и осталась ждать внизу со своим высоким приматом, а я поднялся на шестой этаж на грязном лифте. Подошёл к обшарпанной двери и слышу – оттуда валит какой-то hard госк 70-ых годов (кажется, какой-то Uriah Неер), и 50-летний дядя Коля чего-то там вопит. Долго звоню, открываэт его жена :

–    Дядя Коля дома?

–    Дома, но он пьяный..

В общем, захожу я в невзрачную, тесную квартирку и вижу, что дядя Коля совсем готов: майка порвана, на груди виден вытатуированный Ленин, с ног сползли древние тапочки, и татуировки на ступнях- «левая», «правая –    стали тоже хорошо заметны, жена его на кухне, а он сидит на старом диване, трясёт пухлыми кулаками над головой и орёт:

–    Это наша музыка! Стааарая музыка! Ооооо!

Я уговариваю его сделать тише и поясняю цель визита.

–    Есь у меня Maiden, есь. А ты принёс чё-то на замен? – говорит дядя Коля.

Протягиваю ему видеокассету. Он берёт её короткими толстыми пальцами, читает название фильма, с трудом фокусируя пьяное зрение, и бац! – суёт её под диванную подушку. Причём. наивно-пьяно думает, что сделал это молниеносно и незаметно. Я улыбаюсь, но, видя, что дядя Коля включил дурака и дальше сидя «пританцовьвает», как ни в чём. не бывало, говорю:

–    Ну что, даёте Маiden?

–    А шо? Есь у тя шото на обмен?

Наклоняюсь, выбираю изпод подушки видеокассету и показываю ему, он берёт её, будто в первый раз. Предыдущая сцена повторяется, но изобретательный дядя Коля на этот раз закидывает фильм под диван я уже без улыбки достаю оттуда видеокассету и почти раздражённо говорю:

–    Дядя Коля, вы будете меняться или нет? Если не хотите, я приду в другой раз.

Он снова просит посмотреть, и я снова протягиваю ему предмет торгов, сильно сомневаясь, что поступаю правильно. Но, блять, на этот раз, после очередной фокусировки зрения он суёт видеокассету себе ПОД ЖОПУ и дальше балдеет под Uriah Неер... Начинаю злиться и не знаю что делать. А дядя Коля неожиданно начинает чихать. Громко безостановочно чихать, сотрясаясь толстым невысоким телом. Я отхожу в другой конец комнаты, потому что он брызгает соплями на тапочки, на диван, и даже на лицо своему вытатуированному Ленину – он чихает на всё . Чихает и рэзмазывает сопли по разорванной белой майке, по рукам и по усам, которые выглядят в стиле 70-ых, как и hard госк дяди Коли. После 10-го или 12-го раза дядя Коля перестаёт чихать, смотрит на меня хитро и, дальше сидя спортивными штанами на фильме, протягивзат руку – мол, всё чувак, пока. А на руке его, на пухном треугольнике между большим и указательным пальцами лежит недетских таких размеров сопля. Я смотрю на эту густую соплю, напоминающую недожаренную яичницу с весенней зеленью руки не подаю и иду на кухню к жене просить о помощи. Но она, ззглянув в комнату и увидев подпеваюшего дядю Колю – всего в соплях, как в алмазах, без слов выходит на балкон курить. Тогда я подхожу к нему, мягко так толкаю и дядя Коля неспешно и грузно заваливается на бок, как мокрый бегемот, в которого выстрелили шприцом со снотворным, и извлекаю, наконец, эту ёбаную видеокассету у него из под жопы.

Выхожу на улицу, обезьяна с Jessic-ой курят.

–    Ну что, поменялся?

Молча отдаю им кассету.

-Что, он этот фильм уже видел ?

–    Нет, – говорю. – Просто он этого режиссёра не переваривает.

Кобель и закуска

Вспомнил школьную историю. Однажды зимой, в пригороде, мы пили на заснеженном берегу речки домашнее вино. Были Коля и Вася -мои одноклассники, пацан Саша и его огромный упитанный лохматый коричневый прожорливый пёс Вулкан. Обычная наша доза была – трёхлитровая банка довольно крепкого вина. Его Коля ночью добывал из бочки своего отца, залезая в подвал через маленькое окошко, в котором он однажды застрял, как Винни Пух в норе Зайца. Кроме банки, у нас была гитара, стакан, колбаса, хлеб и санки исполняющие роль стола. Мы расположились подальше от посторонних глаз, под прикрытием кустов возле самой воды . Через 2 минуты после первого стакана (было принято пить до дна] мир вокруг меня изменился – цвета, формы и объём деревьев, снега и друзей стали наивно-весёлыми и ярко-расплывчатыми, как узоры на эмалированной посуде (в том возрзсте вино действовало довольно психоделически).

Ещё через полчаса (?) я упал на спину от смеха, а когда показал пальцем друзьям, от чего – они тоже потеряли-сохранили равновесие. Картинка была такая . Мы сидели на бревне, напротив нас Коля играл на гитаре и пел, сбоку стояли санки, а на них, на газете – банка, стакан, куски хлеба, кружочки колбасы, одно яблоко и сигареты и ещё рядом с санками сидел Вулкан – он скульптурно застыл в просительно-голодной позе, капал слюной в снег и не сводил глаз с колбасы-хлеба. В его взгляде сквозила ложная жалобная боль недоедающих африканских собак. Но, кроме этого. Внизу живота Вулкана. Точно в направлении колбасы-хлеба. Как сосиска из хот-дога. Как большой палец из дырки в носке. Как ракета из шахты. Торчал красный, как мухомор. Длинный член. Собачья половая морковка. Его горячий, как лампочка. Мокрый, как борщ. И блестящий, как начищенные ботинки. Орган размножения, размером с бронзовый подсвечник. Нет, размером с игрушечную саблю. Нет, размером с советский карманный фонарик. Вообще-то размер не имеет значения. Мы смотрели не на Это , из дыры его красной собачьей залупы. А также с его поверхности. Толстой, как рупор, струёй. Валил пар. Валил на расстояние около метра. Пар валил и Окутывал Своей тёплой Любовной влагой наш стакан. Наш хлеб. Нашу колбасу. И разбивался-остывал на холодном стекле трёхлитровой банки с вином.

Когда мы доели «подогретую* половым собачьим паром закуску, допили ледяное вино, а Коля забрызгал кровью с пальца полкорпуса гитары, мы обнялись и с песнями пошли домой. Самое симпатичное в этой истории то, что это правда, и что её приятно вспоминать

Бацилла & Микроба
Бацила & Микроба (далее – БМ) в обществе друзей распространяется следующим образом.

Шаг 1. БМ сидит в какашке одного чувака как она туда попала – мы пока что не знаем и никто не знает. Мы знаем только, что чувак этот срёт

Шаг 2. БМ выпрыгивает из какашки и весёлым щупальцем-присоской ловко цепляется за стульчик унитаза. БМ ждёт там.

Шаг 3. Друг предыдущего чувака заходит в Т. поссать и лениво поднимает стульчак шкароногой. БМ весело цепляется за подошву.

Шаг 4. БМ, сидя на подошве, шагает на кухню, где бухают все остальные друзья . Друг берёт сигарету и закидывает ноги на стол, потому что все уже много выпили и все ему доверяют. БМ весело прыгает с подошвы на стол и опять ждёт.

Шаг 5. Около часу ночи все хотят кушать, и женщины с участием одного добровольца делают неряшливые бутерброды. Несколько бут-ов оказываются в контакте со столом, а один бут-од ложится прямо на БМ. БМ весело прилипает.

Шаг 6. Один из друзей (ранее мы о нём не упоминали, он пришёл позже всех да ешё и ходил в магазин) с аппетитом ест бутерброд, именно тот, с БМ. БМ весело погружается в желудок.

Шаг 7. Этот друг бухает ещё несколько часов и тут, несмотря на алкоголоную дезинфекцию, он начинает краснеть, раздуваться и поправлять причёску. Затем он начинает классно так бедрами танцевать и ртом в пустой стакан петь «Love Ме Тендер , Love Ме Труе “, причём воротник его рубашки сам собой встаёт дыбом. Это были Бацилла и Микроба Еивис-а Ргесиеу.

Всё.

Плюсы и минусы дяди Васи
Многие вещи в жизни построены на принципе встречи двух полюсов – плюса и минуса. Мастерство в том, чтоб найти оптимальное их сочетание, чтобы плюс и минус «подходили» друг другу и при соединении «давали» что-то. Вариантов почти бесконечное множество. Многое зависит от ситуации, кажется, не совсем понятно, что я имею в виду. Вот пример

Однажды, очень давно, зимой мы напились вина с моим тогдашним другом Лойчием (это такое венгерское имя). Напились на улице домашнего не очень вкусного вина и не знали, что делать. У него с собой был маленький и тяжёлый советский кассетник. Моно. Податься нам было некуда, вечер был морозный, поэтому мы просто стояли в подъезде моего дома и слушали Heavy metal , что-то из набора конца 80-ых. Помаленьку нас разнесло, и мы начали «танцевать». Лойчи держал мафон, как гантелю на бицепсе, и мы неумело, но ритмично, откровенно и быстро двигались. Из четвёртой или пятой вещи мы уже так вникли з жёсткий ритм, что закрыли глаза. Хотя я, если честно, иногда их открывал. В один из таких моментов в подъезд вошёл мой сосед дядя Вася . Звучит банально, но у меня честно был сосед дядя Вася, в тот момент мои глаза были открыты, а Лойчия – закрыты. Я перестал балдеть, потому что мне было 15 лет, тогда был советский союз, танцевать в пьяном виде под хеаву metal было не принято, кассетник Лойчия звучал громко, а дядя Вася был большой и не любил меня за то, что я когда-то ударил его дочь по спине и она проскользила два метра по гравию коленями и животом. Лойчи “танцевал “дальше, а дядя Вася строго и недоумённо смотрел на него. Но тут пятая вещь закончилась. Стало тихо, Лойчи открыл глаза, почти перестал “танцевать”- и увидел нас – меня и дядю Васю, мы оба смотрели на Лойчия. «Здрасьте”, сказал Лойчи, я тоже вспомнил, что не поздоровался и сказал “здрасьте”. Дядя Вася не ответил и сделал какое-то неопределённое и, как нам показалось, угрожающее движение. В этот момент из кассетника громко зазвучали бара-баны, которыми начиналась следующая вещь. Очевидно, эти звуки придали Лойчию смелости, так как он толкнул плечом дядю Васю и выскочил из подъезда, я вырвался за ним и мы удрали когда к барабанам подключились гитары, мы уже бежали со всех ног, хотя от радости и музыки сразу же забыли, зачем бежим, шестая вещь гнала нас вперёд. А мы смеялись.

Рассмотрим на этом примере плюсы и минусы, влияющие на наше состояние и настроение. Причём сразу подчеркну, что не имеются в виду плюс как достоинство, и минус как недостаток, это просто условная аналогия с электричеством. Значит, зима и вино – это первая пара плюса и минуса. Ведь пить вино зимой – это совсем не то же самое, что пить вино летом. Значит, сочетание этих двух вещей дает определённый эффект, чем-то отличный от других похожих вариантов. Дальше Вечер и подъезд. Тоже своё настроение: зимний вечер перед телевизором и зимний вечер в подъезде -это, согласитесь, не одно и то же. Следующее. Друг и кассетник – ещё один плюс и один минус. когда ты пьян, то очень даже не безразлично, что у друга, который тоже пьян, есть с собой кассетник, или нету, ведь пьяный друг с мафоном – это совсем иная ситуация, чем просто пьяный друг. Дальше. Неаву matel и дядя Взся. Также очень интересное сочетание, совсем нелегко поддающееся анализу два этих явления происходят из разных миров, имеют разную структуру и химический состав, встретившись, они, как и вода с маслом, не смешиваются, но аудиовизуальный эффект дают очень красивый. А пьяным убегать от дяди Васи в морозную ночь под шестую вещь какого-то там альбома восьмидесятых годов да ещё и смеяться – это вообще позитивное короткое замыкание. С искрами. В мозгу

Всё. Кажется, объяснил.

112 -117

Fantich & Young

Double Games , Red in Tooth and Claw (London)

МАР’ЯНА ФАНТИЧ  ДОМІНІК ЯНГ

подвійні ігри , червоне на зубах та під нігтями .

У цьому проекті задіяно 300 000 сталевих лез, які підкреслюють конкретні, суперницькі атрибути шкільного гімнастичного знаряддя.

Робота заохочує внутрішні та зовнішні суперницькі імпульси глядача у самому собі чи в колективі.

Проект розглядає паралелі між соціальною та біологічною еволюцією . Природа як модель чи природа як загроза?

118 – 123

125 -127

« М-Field » – явище, створене шляхом намагнічення 8 м3 металу. У межах магнітної зони домінує технологічний вакуум. Сайт перебуває у стані постійного оновлення шляхом нагромадження феромагнітних об’єктів.

The core of the phenomenon will consist of an underground container 8m3 in volume covered with an iron hatch that resembles a missile silo (See Reference images below). The subterranean container is loaded with a powerful on-location permanently magnetised material such as iron, cobalt or ceramic. The polarity of the magnetised material is aligned along its Y axis.

The activated installation will have no visual attributes but will create a magnetic field that is detectable within the surrounding area of the silo. It will create a space of silent magnetic loops and optical devices will enable participants to visualize the phenomenon. Within the range of the magnetic field will exist a technological void that will interfere with the operation of all electrical devices. Physical sensations are also expected to give the public indications of the range and strength of the field.

 It is proposed that the site will be continuously updated by accumulating numerous Ferro-magnetic objects contributed by the public and attracted towards the centre of the area.

128 -129

«шахівнищя» – вишуканий перформенс, своєрідна «гра у бісер» та така улюблена Кауфманом «гра у гру», традиційно у цього «фіксатора дійсності» увесь негативізм та деструкція навколишнього середовища набувають дивовижно естетичної та завершеної візуальної форми.»
Львівські новини, («Львівська пошта») , news.lvivport.соm

«Влодко Кауфман, митець: – Як сказав один недолугий художник, Малевич своїм чорним квадратом довів мистецтво до рівня дорожнього знаку. Тобто пропонується ситуація кінця мистецтва сучасного. Чорний квадрат якщо користатися нинішньою термінологією, це є піксель, який стає основою для дуже багатьох розкодувань і появи абсолютно несподіваних варіантів трактування сучасної образності . Це можна розглядати як шахівницю, в якій самі ж люди часто порушують правила, роблять їх аморфними; так ті самі правила втрачають сенс.»

Подробності, podrobnosti.ua

130 -133

“Тема праці зараз підзабута, а професія робітника – каменяра, теслі, слюсара – не в пошані. Для мене, як і більшості громадян, запах мазуту, вигляд станків, труб – це ностальгічні спогади про роботу, яка робила із мужчини мужчину. Цей прект актуальний: сьогодні днем з вогнем не знайдеш хорошого робочого, зате юристів та торговців хоч відбавляй, цей проект – мій подарунок робочому класу, до якого я ставпюся із повагою”,- коментує Віктор Покиданець.

134 -139

проекти : таємниця – струни памяті – джерела – виявлення

140 -145

“Майстерня-це місце і час де приходять думки.”

146 – 150