Олег Лишега
собака
він лежав у лісі , як валун,
і голову так підвів –
череп оплутаний павутинкою жилок..
у вітрі звіялась і лягла відмерла шерсть..
з глибокого сірого листя,
як з дитячої купелі , його погляд благає:
не підходь…дай побути самому..
у щойно розбудженому лісі
гояться задавлені рани..
потрощені суглоби зростаються..
м’язи набрякають , як дерева..
пожовклі від морозів очі,
одірвавшись від землі,
знов на обрії бачать великого зайця..
молода кропиво – змилуйся над ним , чуєш –
його серце невитримує твоїх скоків..
ані вашого тягару , перші мурашки,
що так живо видряпуєтесь
на цей ледь нагрітий валун..
він ще може встати і обтруситись..
або ж зарости кропивою,
як згусток почорнілого снігу..
фото Юрій Бакай