Олег Лишега

собака

він лежав у лісі , як валун,

і голову так підвів –

череп оплутаний павутинкою жилок..

у вітрі звіялась і лягла відмерла шерсть..

з глибокого сірого листя,

як з дитячої купелі , його погляд благає:

не підходь…дай побути самому..

у щойно розбудженому лісі

гояться задавлені рани..

потрощені суглоби зростаються..

м’язи  набрякають , як дерева..

пожовклі від морозів очі,

одірвавшись від землі,

знов на обрії бачать великого зайця..

молода кропиво – змилуйся над ним , чуєш –

його серце невитримує твоїх скоків..

ані вашого тягару , перші мурашки,

що так живо видряпуєтесь

на цей ледь нагрітий валун..

він ще може встати і обтруситись..

або ж зарости кропивою,

як згусток почорнілого снігу..

 

 

фото Юрій Бакай