logoARTMEDIUM | цсм

Марія Анна Потоцка . Свобода у мистецтві

Марія Анна Потоцка

Свобода у мистецтві

(Maria Anna Potocka .Wolność w sztuce)

Свобода випливає з творчого спротиву ( що є дарем або прокляттям) щодо всього , що формує життя людини . Це є свобода , що дає право до формулювання поглядів на різні теми . Артист , на хвилі енергії людини вільної , придивляється критично світу і підважує речі , які іншим видаються очевидними або явними . Артисти не дозволяють подавити в собі волю до самовстановлення . Цивілізація використовує цю енергію критичну на справу змін світоглядних . Дякуючи артистам світ оновлюється і визволяється від застарілих цінностей . Незалежність перцепції та чутливість  до закостеніння парадигми  визначають соціальну цінність артиста .

Кожна людина може бути артистом . Однак більшість систем  виховання – хоча й підтримує рисунково-формотворче уміння , одночасно тлумить цю властивість і змінює нас в задоволених невільників . Має це явище свою аргументацію . З соціального бачення тільки спільні погляди  та судження гарантують контроль над групою . Країни , народи , релігії та племена є вічними творцями спільного мислення . Більшість людей піддається тим маніпуляціям і тим самим відмовляється від буття артистом , так як спільність поглядів є результативним вбивцею мистецтва . Людина «спільноти» ідентифікує довіру до себе з довірою щодо власного погляду . Тим часом артист – що зможе собі вірити в звиклий  спосіб подразнення – не стане на тому , що надає йому споглядання , тільки творить річ , дивний , пережитий твір , витягаючи з споглядання всі закамарки обману. Твір дозволяє артистові на конфронтацію з оточуючим світом. Ліниве його споглядання замінюється спостереженням активним.

Погляд артиста сягає глибше ніж звиклий погляд . Місця на які артист керує увагу , піддаються аналітичному аналізу і виштовхуються з рівноваги . Дякуючи цьому приспаний фрагмент реальності стає живим побудником змін . Використання мистецтва як інструменту критичного щодо спільної свідомості застерігає збереженню світопогляду попередніх генерацій та спричинює культурну еволюцію . Творці від віків були цінені за відігрівання власне такої ролі : змушували змінювати погляди , дякуючи чому погляди осучаснювались. Ця роль мистецтва є яскраво видимою в історичному розрізі. Артисти цінувались за безкомпромісність та аутсайдерську дистанцію. Талант був лише інструментом до виявлення тих цінних рис.

20 вікк цілком звільнив артиста від буть-яких обов’язків .Від того моменту його роль полягала в маніфестованю незадоволення суспільними нормами, підважання ієрархії , осміюванню пересудів, потрясінню релігійного фанатизму , порпанню в страхах та замовчуванні . Спосіб висловлювання цієї критики – інтенсивність суті при ощадності форми – є мірою артистичної вартості. Ті артисти які в відповідному часі бачать то , що ледь дихає під тягарем замовчування , отримують право до зсуву єдиного атому в конструкції ,що підтримує сенс. Артист перемінює своє подразнення екзистенційне і безкомпромісність суспільну в твір мистецтва. Дякуючи цьому інші є в стані використовувати енергію його свободи.

Артист є людиною,  що дискутує зі своїм  поглядом на цей світ завдяки творам мистецтва. Такі умови не передбачають якого-небуть таланту, роблячи натиск на креативність щодо власного життя. Не включає в собі також заохочень формальних. Спосіб в який «щось» стає явним , а скоріше співжите , є абсолютно довільний. Можна просто уявити собі умислово твір, що полягає на умінню дистанціюватись від особистої думки і сприйняття її як чогось зовнішнього. Такі погляди артиста на першому місці ставлять право до індивідуальної свободи , захоплення щодо власного життя, активний підхід до процесів пізнавчих та творення переказів в мові особистій. Це пояснення дозволяє називати артистами людей з різними характеристиками і творчими тактиками.

Що загрожує артисту? Що чає на його свободу?

Для артиста публічного найбільшим ворогом є успіх. Те, що для багатьох асоціюється з визволенням , для мистецтва стає неволею. Артист , що є успішним часто попадає в переоцінену певність в себе, втрачає критицизм і приватність, посередництвом свого арту – і не зважаючи , що дальше є на ринку , втрачає  вартість.

Говорячи про артиста , найчастіше маємо на думці артиста публічного. Є то творець вибраний світом мистецтва і вкинутий в механізм культури: виставляється, знаходиться в колекціях, пишуть про нього критики, має свою галерею , що публікує його каталоги. Найвищим досягненням цієї позиції є творець незвиклої особистості, що творить довкола своїх праць ауру натхнення, що перевищують людську уяву. Та комбінація – висока творчість поєднана з аргументем виразної особистості – є дуже рідкою. В мистецтві минулого користувались терміном «геній». Дешевим варіантем цього визначення є «артист-зірка», медіальні знаменитості, епатуючи ринковими цінами, ховаючи брак особистості в зарозумілому мовчанні. Одні і другі належать за життя до групи артистів високо поставлених, запрошуваних на важливі виставки і славні імпрези циклічні. Про них б’ються галереї, вони все одразу продають , про них пишуть книжки.

В групі топових артистів єдині «знаменитості» є артистично загрожені , так як в світлі юпітерів легко тратять приватність, критицизм та почуття обов’язку щодо власної свободи. Ці артисти не мають доброї методи до ради з славою. В найкращому випадку вдають , що його ігнорують, стараються бути скромними  та натуральними, але так як це є гра , то з під неї виходять тони великої “певності себе”. Частина артистів тікає з середовища, боячись заздрощів та злостивості і не знають як себе повести. Дехто приймає поставу недоступності або зухвальства переможця. Невелика кількість «переможців успіху» взагалі його не зауважують і трактують як чуже досягнення в життю чужої людини.

Артисти успішні жиють в страху та уважно вслуховуються в ознаки небеспеки. Часто товаришує цьому почуття ,що не дістає стільки , на скільки заслуговує. Переважна більшість артистів бачить причину успіху в собі. Знову ж відторгнення приймається як несправедливість , що виникає з вад системи або інтриг середовища. Життя в такому стресі є відповідною формою неволі. Платять за то «даванням та бранням» , набираючи переконання , що творять для інших. І що ці обдаровані повинні бути вдячними. Ця ілюзія викривлює сенс творчості, так як особисті аргументації переростають в почуття місії. Артист який увірить в місію натхненною талантом має підстави щоб очікувати слави та грошей. Однак він нічого не дає. Його творчість не  дає , а тільки бере .

Інша форма неволі є бажання успіху творцями , що пробують безрезультатно здобути позицію публічного артиста. Найчастіше є то випускники артистичних шкіл. Вже на етапі студіювання почали мріяти про галереї, продаж , визнання та виникаючих з цього всього користях. Такий підхід до творчості є інструментальним, тому , що трактується мистецтво як білет вступу до інституційних небес арту. Цілем є позиція , а творчість є тільки інструментом. Артисти з цієї групи не є запрошувані в арт світі : не виставляються, не зявляються в галереях комерційних, ніхто про них не пише. В ефекті не мають почуття реалізованості, бракує їм суспільного визнання, на яке були запрограмовані. Більшість цих артистів гризе себе та інших почуттям несправедливості та змов , які стоять за незаувагою їх арту.

Рівно артисти публічні як і ті що прагнуть ними стати мають переконання в своїй суспільній вартості і чекають навзаєм зацікавлення, успіху та користі матеріальні, що дозволяють «жити з арту». Ділить ці групи «тільки» реакція артсвіту. Група перша відчуває зацікавлення , друга байдужість. Переважна більшість артистів після шкіл артистичних прагне слави та грошей. Досягнення одного та другого є можливим єдино рішенням артсвіту, який – передбачаючи публічну вартість чиєїсь творчості- викуповує артиста з його приватності і платить йому славою та успіхами ринковими. Позбуття приватності- вже саме це прагнення- є для артиста небезпечним досвідом. Виграють єдине ті які зможуть відділити творчість від слави, відбираючи арт як важку важність, а успіх як приємну неважність.

Є ще третя група артистів , незалежна від механізму вибору артсвіту, група артистів «поневолених власною волею». Для них сенс арту відноситься повністю до засад приватних. Не марять галереями чи успіхом , а творчість для них є заняттям додатковим, хоча бувають і такі , для яких стає життям. До цієї групи можна включити деяких артистів «професійних» , що виставляються та мають успіхи, але такі далекі та байдужі тим вигодам, є глибоко аутсайдерськими , що для них слава та успіх там нічого не вартують. Тих артистів характеризує загальна невинність , що виникає з несвідомості кар’єри. Дивують своєю незалежністю і нехтуванням користі з успіхів артистичних.

 

20 століття визволило артиста. Зараз  може не творити краси, говорити правди, вміти творити руками, уміння відтворювати реальність, моралізувати, захоплювати чи вражати. Має бути сам собою , згідно з своїми засадами. Та свобода є тільки на перший погляд дармовою. Є найперше поступом культури, яка хоче дивитись на реальність очима людини необмеженої, відкритої, поза неправдою. Для цього «випускає» артистів на небезпечну волю , нічого навзаєм не обіцяючи.

Можуть коментувати, що хочуть і як  хочуть, але не повинні трактувати своїх коментарів як товар до обміну, за який їм щось зі сторони культури , щось належить. Це нова ситуація арту- творчість артистична є потенціалом культури, але не замовленням зі сторони культури. А кожний потенціал знає то для себе, що повинен бути значно вищий за потребу. В ефекті велика частина напрацювань не походить до сфери публічної. Артисти ще не хочуть приняти того стану речей як данність, бо важко їм забути про користі які артист мав в часах «невопі». Тоді мистецтво було зумовлюване і автор міг розраховувати на плату та публічне буття. Позиція талановитого фахівця дозволяла йому боротись за славу та гроші. Сучасний «вільний» артист може про це мріяти утаємничено , бо не випадає про це відкрито декларувати. Давний артист був частиною механізму професійного мистецтва, навчався дипломатії артистичній, втискався в круги визнаних майстрів і на різні способи пропонував , жертвував свої послуги. Сучасний артист є потенціалом, що чекає на виклик до виступу публічного.

Ностальгія сьогоднішньої ситуації в минулому, а її реалія – в майбутньому. Артист є завішеним між одним та другим- вже не є потрібним фахівцем, а ще не може бути творцем приватним. Домінує прагнення бути творцем публічним і брак рефлексії приватного обґрунтування власного арту. Культура шукає приватності , а артист мріє про публічність. Та розбізність інтересів існує перш за все коштем артиста, підігрітого нездійсненністю уявної обітниці заключної в студіюванні арту та ілюзій здобування професії.

Стосунок культури до мистецтва є сьогодні досить ясно окресленим. Завданням культури є відкривання коментарів приватних, критичних щодо догматизму спільних світопоглядів. Для цього культура старається диспонувати як найбільшою кількістю артистів, щоб з цього тлуму вибрати кілька ,що виконують вимоги часу, заохочує бути артистом, після чого більшість відважних залишає на стороні. Артисти ще не готові на таке трактування. В нинішнім перехіднім часі , коли культура змінює спосіб користування артом, артист є елементом найделікатнішим і найбільш зараженим на несправедливість. І це все в заміну за здобуття певної свободи. Артист перестав бути трактований як контрактовий інтерпретатор та ілюстратор спільних ідей, а став творцем приватних критичних коментарів, яких ніхто не замовляв. Але творцем тих коментарів має бути, єдино з пункту бачення культури.

Для себе самого має бути творцем приватних конструкцій пізнавчих. Ця двоплощинність існування арту є для артистів важкою до прийняття. Для багатьох з них творчість не економізується в площині приватній , тому прагнуть в буть-що продати її культурі. І тут всіх чекає розчарування. Нова ситуація штовхає артистів до зміни підходу до власної творчості, Однак не є просто стати приватним і незацікавленим, коли довкола продовжують крутитись «ренесансові» спокуси. Важко їм не піддатись- нажаль підання їм, не досить того, що впроваджує в флюстрацію- то ще порушує якість приватності і тим самим понижує культурну вартість творчості.

Атисти що вслухані в маніпуляції культури і голодні її зацікавлення вичувають механізми. Інтуіційно знають , що йдеться про створення надзвичайного коментаря приватного, що має універсальні основи в імя  зміни парадогмату. Переважна кількість артистів знає, що їх творчість оцінюється зі сторони придатності культурної і часом поступаються духу часу, часом цинічно- старається пристосувати власне мистецтво до своїх уяв про те , що є для культури в даний момент істотне. Тільки радикальні аутсайдери не вклякають культурним маніпуляціям і можуть схоронитись перед калькуляцією « під артсвіт». Артисти спроваджуються на співпрацю з культурою зраджують свою свободу, так як вартість творчості заключається в приватності та неповторності, а не служінню культурі.

Артист став жертвою завішеною між двома станами: тим який минає, чи комплексом генія, і тим який надходить, тобто приватністю арту. Мрії чіпляються стану першого, реальність є блища другого. Творення мистецтва перестало бути професією, за який артисту належалась винагорода, вистави та слава, а сталось головною формою конструювання світо погляду, що полягає на огляданю себе в «текстах образотворчих».

Ця ситуація випереджає готовність до її акцептації. Продовжується трактування артиста як «генія».

Це шкідливе судження нищить характери і впливає на фальшивий підхід до арту. Все таки минула віра та досвід ,що відзвучав є сильніші від механізмів, які – не до кінця названі- сьогодні керують артом. Артистів не вибирають вже під кутом їх віртуазійної перфекції. Враховується перш за все чуйність, незалежна інтерпретація та »прекрасна присутність значення», одно та друге можливе силою особистості.

Мистецтво є приватним інструментом екзистенційним. Дозволяє пізнати себе, побачити з віддалі проблеми, від яких є залежними і запанувати власним існуванням, перетворюючи його в щось більш інтенсивне. Відкриття такого мистецтва дозволяє запанувати над безсенсом. Буття артистом не є професією. Буття артистом то форма стверджування світопогляду, що полягає в заміні певних рефлексій чи здивувань в зовнішні предмети , що дозволяють подивитись на проблему з віддалі, побачити його ніби чужим і тим самим знайти позицію критичну щодо власного пізнання.

тлумачення Sigurd Gombrowicz