Ми їхали до Тернополя . Це був час коли я часто їздив з Перкалабою концертами , легко гасролювали . А на пам’ять тоді мені приходила книжа славетного колись музиканта Алана Прайса , вона називалась як , що не помиляюсь «Життя рок-н-рольного музиканта». Що за милість їхати в маленькому бусику наповненому музикантами , інструментами,коферами , якимись пуделками , ящиками з питвом та їжею , різними речами і т.д.і т.д. А все це накривав ніжно-розлогий голос Моха . За вікном був вітер , сіро , налітав сніг . Музикантів було двадцять три , всі три склади одночасно зібрались, дивно , що навіть Мох був заскочений – що це радість почути три тромбони , три труби , п’ять цимбалів , чотири барабани , гобой та рояль, десять гітар і шість вокалів одночасно – де таке було колись видано , цілий оркестр Перкалаба в дорозі до Тернополя . Тож попереду їхав Алік та Сєрий далі пять Орестів, два Володі , Роман ,Пилип ,Остап, Чотири Віктора , Андрій і ще один Андрій , тобто два Андрія, Саша Сингаєвський, шість Ігорів, Ярема та Кіріл , Зигизмунд , один Вадим та п’ять Василів . Для мене було місце позаду серед ящиків та інструментів , але я мав вікно тильне , я фільмував поїздку . Минали дерева, села , великий міст , хмари . птахи .Ми їхали грати рок-н-ролл. Падав сніг.

За Монастириськом бус раптово спинився і зак всі протерли заспані очі серед музикантів опинилась Корівка , не просто опинилась ,а всілась , нахабно вперлась між Сашою Сингаєвським та Володею , що примав на колінах цимбали. Мох потирав руки , решта мовчала так ніби то норма , що бусом розїзджає Корівка ,така собі невинність. І тільки Сингаєвський гречно запитав :- Чи Вам зручно ? О їй справді було зручно і не тільки.

Далі був концерт в холодному клубі з фрагментами сотень буйних молодих облич , з алілуйним вереском розявлених писків , Перкалаба грала як аньоли в небі , Корівка ревіла як очманіла , мукала , стогнала , плакала в такт з залом , а подеколи не в такт чим ще більше казила залю. Розійшлась не на жарт – пропонувала всім кого здибала помацати її за цицьки а самим відважним видоїти. Мох в цей час ховався за куртиною.

Далі був гуртожиток ще більш холодніший ніж заля , була горівка , багато . Потім було все ,що було .Музики , що позасинали як дітиська . І Корівка теж була , п’яно весела в дупель рок-н-ролльний. Що робив Мох під ранок я не знаю , бо не знаю , що я робив .

Було темно.

Потім ранок як завжди.

І утаємниченість Моха . Ми висунулись в коридор, панелі нагло пофарбовані в гранатовий колір , вапно на  стелі і стінах , кров на плитці підлоги ,стікає до сходів , скапує, гусне.

Серед коридору лежали дві литки – права та ліва…ратиці вигнуті, ніби в конвульсіях , останніх.

Верх литок обмотаний був в целофан, два рази…

– Домукалась – шляхетно сказав Мох і ми потянули литки по коридору попри двері кімнат де посапували серед ящиків та інструментів гості , музиканти та інші персони ,що зявляються та щезають з нізвідки.

Зтягнувши залишки Корівки з девятого поверху маршем залишаючи слід спочатку масний і пурпуровий і все менш і менш примітний й геть чисто ніякого , вкинули до сміттєвого ящика за кутом гуртожитка і прикрили папером.

– Пацєр мовити не будем – сказав Мох і ми пішли.

Додому вертались різними автобусами в різні сторони . Окремо ми , окремо гості .Музиканти . Та Корівка , вірніше литки ….права та ліва .

2017

текст та фото Олекса Фурдіяк