logoARTMEDIUM | цсм

Мелвіл Герман . Мобі Дік, або білий кіт

МОБІ ДІК, АБО БІЛИЙ КИТ

На знак пошани до його Генія ця книга присвячується Натаніелю Готорну

Етимологія

(Відомості, зібрані

помічником учителя середньої школи, який згодом помер від сухот)
Цей Асистент учителя був такий блідий, у зношеному сюртуку, із зношеним серцем, тілом і мозком; отаким він і постає у моїй пам’яті. Він весь час витирав пил зі старих словників і збірок граматики своєю чудернацькою хусточкою, що була мов на сміх прикрашена строкатими прапорами всіх країн світу. Він любив витирати пил зі старих підручників; це заняття нагадувало йому про те, що він смертний.

Етимологія

«Якщо ти наважуєшся повчати інших і пояснювати їм, що у нашій мові риба кит іменується словом whale і не вимовляли при цьому, через своє невігластво, літеру h, яка саме й виражає майже все значення цього слова, — ти сієш не знання, а полову».[3]
Хеклюїт

«Whale»*** швед, і дат. hval. Назва цієї тварини пов’язана з поняттям округлості, оскільки датською мовою hvalt означає «опуклий, склепінчастий».
Словник Вебстера

«Whale»*** походить безпосередньо від голландського і німецького wallen, англосаксон. walw-ian — «качатися, валятися».
Словник РічардсонаВитяги

Давньоєврейське — הז
Грецьке — ϰητος
Латинське — cetus
Англосаксонське — whoel
Датське — hvalt
Голландське— wal
Шведське — hwal
Ісландське— whale
Англійське — whale
Французьке — baieine
Іспанське — ballena
Фіджі — пекі-нуї-нуї
Ероманго[4] — пехі-нуї-нуї

Витяги

(Зібрані Молодшим Помічником бібліотекаря)
Читачі зможуть пересвідчитися, що цей бідолашний Молодший Помічник, простодушний читака і книгогриз, винишпорив усі ватиканські книгосховища і всі книгарні світу, вишукуючи будь-які — бодай випадкові — згадки про китів, на які міг натрапити у книжках, від священних до непристойних. Тому не слід сприймати всі ці безладні відомості, що стосуються китів — хоч вони й правдиві, — за святе і непогрішиме євангеліє цетології[5]. Це зовсім не так. Цитати із творів цих давніх авторів і поетів, які тут згадуються, є цікавими для нас і цінними лише з огляду на те, що вони дають нам змогу охопити поглядом усе, що колись у будь-якому зв’язку з будь-якого приводу було сказано, згадано і проспівано про Левіафана[6] всіма націями й поколіннями, у тому числі й нинішніми.
Отже, прощавай, бідолашний Молодший Помічнику, чиїм коментатором я тепер є. Ти належиш до безрадісного, хворобливого племені, що його не зігріє ніяке вино в цьому світі і якому навіть білий херес видався б надто рожевим та заміцним; проте з такими, як ти, буває добре посидіти вкупі, почуваючись нещасливим і самотнім, і, втішаючись із пролитих сліз, плекати теплі почуття до свого співрозмовника; і я хочу сказати вам відверто, без околясів, поки наші очі мокрі, а склянки — сухі, і поки серце щемить солодкий смуток: «Покиньте це заняття, Молодші Помічники! Що більше ви прагнутимете прислужитися людству, то меншу подяку отримаєте. О, коли б я міг звільнити для вас Гемптон-Корт[7] чи палац Тюїльрі[8]! Утім, мерщій осушіть свої сльози і підведіть голову, зберіться на силі! Вище, вище, аж на саму верхівку грот-щогли! Адже ваші товариші, які вас випередили, очистять для вас семиярусне небо, турнувши геть тих блаженних — Гавриїла, Михайла і Рафаїла[9]. Тут ми чаркуємося хіба що розбитими серцями, а там ви зможете стулити докупи кубки, які не б’ються!»

Витяги

«І створив Господь великих китів».
Буття

«Левіафан по собі залишає світлу стежку; глибінь стає, мов сива голова».
Іов

«І наказав Господь великій рибі, щоб вона проглинула Йону».
Йона

«Там кораблі проходять; там цей Левіафан, якого Ти створив, щоб ним бавитися».
Псалми

«Того дня

Господь скарає Своїм мечем, твердим, великим і потужним, левіафана, швидкого змія, левіафана, верткого змія, і вб’є потвору, що в морі».
Ісая

«І хоч би яка річ опинилася в прірві пащеки цього чудища — звір, корабель чи камінь, — вона вмить зникає в його велетенській смердючій горлянці і гине в чорній безодні його черева».[10]
«Морали» Плутарха в перекладі Холланда

«В Індійському морі є величезні, найбільші риби з усіх, що є в світі; а серед них — Кити, чи Водокрути, що звуться Balaene, і завдовжки вони в чотири акри, або арпани, землі».
Пліній у перекладі Холланда

«Ми і двох днів не провели в подорожі, коли раптом на світанку побачили безліч китів та інших морських чудовиськ. Один із них був справді величезним. Він наблизився до нас, роззявивши пащеку, здіймаючи хвилі і піну поперед себе».[11]
«Правдива історія» Лукіана в перекладі Тука

«Він приїхав у наші краї ще й для того, щоб полювати тут на китів, бо ікла цих тварин — дуже цінна кістка, і її зразки він привіз у подарунок королю. Проте найбільших китів можна вполювати біля берегів його рідної країни; одні з них мають сорок вісім, інші — п’ятдесят ярдів завдовжки. Він каже, що він, і з ним іще п’ять чоловік, убили по шістдесят китів за два дні».[12]
Розповідь Отара, або Октгера, записана з його слів королем Альфредом у рік від Різдва Христового 890

«І тоді як усе на світі, бодай то жива істота чи корабель, потрапивши в жахливу безодню, якою є горлянка цього страховиська (кита), вмить загине і зникне назавжди, морський пічкур ховається там і спить у безпеці».[13]
Монтень. «Апологія Реймонда Себона»

«Тікаймо! Щоб я з цього місця не зійшов, якщо це не Левіафан, якого славний пророк Мойсей описав у житії святого Іова».[14]
Рабле

«Печінку

цього кита навантажили на два вози».[15]
Стоу. «Аннали»

«Великий Левіафан, що змушує море кипіти, мов казан на вогні».[16]
Лорд Бекон. Переклад Псалмів

«Щодо велетенської туші кита, або орки, ми не маємо певних відомостей. Ці істоти сягають дивовижних розмірів, тому з одного кита можна отримати просто неймовірну кількість лою».[17]
«Історія життя і смерті»

«І описував мені спермацет як найкращий засіб від контузій».[18]
«Король Генріх IV»

«Вельми нагадує кита».
«Гамлет»

«Чи зможе зараз хтось його спинити?
Весь у крові, постане він до бою,

Щоб мститися негіднику. О ні,
Йому ні жаль, ні захист не потрібні.
Так кит поранений пливе на берег».[19]
«Королева фей»

«…велетенський, мов кит, який порухами свого гігантського тіла збурює океан навіть у мертвий штиль».[20]
Сер Вільям Давенант. Передмова до «Гондиберта»

«Що являє собою спермацет — відверто кажучи, люди цього не знають, оскільки навіть вельми освічений Гофманус після тридцятирічних досліджень відверто визнав у своїй книзі: „nescio quid sit“»[21].[22]
Сер Т. Браун. «Про спермацет і спермацетового кита».
Див. його «Трактат про поширені забобони»

«Мов цеп у Спенсера, хвоста убивчий

змах
загибель сіяв і смертельний жах.

Ліс списів у боках його стирчав,
А він вперед, назустріч хвилі мчав…»[23]

Уолер. «Бій при Літніх островах»

«Мистецтво створило того великого Левіафана, який називається державою (латинською Civitas) і який є лише штучною людиною».[24]
Гоббс. Вступна стаття до «Левіафана»

«Необачне місто Менсуол проковтнуло його, мов кит — рибинку».[25]
«Шлях прочанина»

«Та морська тварина,
Левіафан, яку з усіх створінь

Господь зробив найбільшою у морі».[26]

«Втрачений рай»

«Левіафан,
Найвеличніше з усіх божих творінь,
Чи пливе воно, чи спить у морській глибині,
Схожий на плавучий острів.
Коли він дихає,
То всотує у груди морську воду,
Щоб потім вивергати її до неба».

Там само

«Величні кити, що плавають у морі води, тоді як у них самих плаває море лою».[27]
Фулер. «Світська і священна влада»

«Левіафан, причаївшись за мисом,
чекає жертву тихо й непорушно,
і попливе вона до нього в пащу,
подумавши, що це її рятунок».[28]

Драйден. «Annus Mirabilis»

«Поки туша кита лишається на плаву в них за кормою, йому відрубують голову і відбуксовують на шлюпці якомога ближче до берега, але на глибині дванадцять-тринадцять футів вона вже торкається дна».[29]
Томас Едж. «Десять рейсів на Шпіцберген». У Парчесса

«Дорогою вони бачили багато китів, що пустували в океані і, бавлячись, пускали до неба через труби й клапани, що їх природа розмістила в них на плечах, снопи водяних бризок».[30]
Сер Т. Герберт. «Подорожі до Азії і Африки». Збірка Харріса

«Тут вони натрапили на такі великі зграї китів, що були змушені стернувати свій корабель дуже обережно, аби не наштовхнутись на одну з цих риб».
Скаутон. «Шоста навколосвітня подорож»

«При сильному норд-ості ми випливли з гирла Ельби на кораблі „Иона в китовому череві“.
Дехто твердить, що кит не може розтулити пащеку, але все це брехня.
Матроси зазвичай піднімаються на верхівку щогли і видивляються звідти китів, бо перший, хто побачить кита, одержує в нагороду золотий дукат.
Мені розповідали, що поблизу Шетландських островів виловили кита, у череві якого знайшли більше оселедців, ніж у цілій бочці.
Один із наших гарпунерів каже, що побіля Шпіцбергену він якось убив кита, який був увесь білий — від голови до хвоста».
«Подорож до Гренландії» 1671 року від Р. X. Збірка Харріса

«Тут, на узбережжі Файфа, море часом викидає на берег китів. Літа 1652 від Різдва Христового на берег викинуло одного кита, що був вісімдесят футів

завдовжки і належав до різновиду вусатих; як мені сказали, з його туші видобули, окрім великої кількості жиру, не менше 500 аршин китового вуса. Його щелепу поставили у вигляді арки в саду Пітферена».[31]
Сіббальд. «Файф і Кінросс»

«Тоді я сказав, що, напевно, теж спробую подолати і вбити того спермацетового кита, хоч мені й не доводилося чути, щоб подібні до нього колись гинули від людської руки, вони надто люті і спритні».
Річард Страффорд. «Лист з Бермудських островів». Філологічні нотатки, 1688

«Кити в морях слухають голос Божий».
Буквар, виданий у Новій Англії

«Тут ми також побачили неймовірну кількість великих китів, яких у Південних морях стільки, що можна сказати, припадає десь по сотні на кожного, який мешкає в північних водах».
Капітан Каулі. «Навколосвітня подорож»,
1729р. від Р. X.

«…а дихання кита часто має дуже різкий запах, від якого може запаморочитися голова».[32]
Уллоа. «Південна Америка»

«А турбуватись про спідницю нижню
нехай візьмуться п’ятдесят сильфід.
Бувало, що і цю фортецю брали,
Хоч стіни — із китового ребра».[33]

«Викрадення кучерика»

«Якщо ми порівняємо розміри наземних тварин і тих, що живуть у підводній глибині, ми побачимо, що розміри перших просто мізерні. Без сумніву, кит — найбільше із божих створінь».[34]
Голдсміт. «Природознавство»

«Коли б вам зараз спало на думку писати казки для дрібних

риб, вони б розмовляли у вашій книзі мовою гігантських китів».[35]
Голдсміт — Джонсону

«Надвечір ми побачили якусь річ, яка спершу здалася нам скелею; та потім з’ясувалося, що то був мертвий кит, якого вбили якісь азіати і тепер тягнули його до берега. Мабуть, вони хотіли сховатися за тушею, щоб ми їх не помітили».[36]
Кук. «Подорожі»

«На більших китів вони насмілюються нападати нечасто. Деякі кити навіюють на них такий жах, що вони стережуться навіть вимовляти в морі їхні імена і возять із собою у вельботах гній, вапно, ялівець і таке інше, щоб їх відлякувати».
Уго фон Троїль. «Листи про плавання Бенкса і Солендера до Ісландії у 1772 p.».

«Спермацетовий кит, якого відкрили мешканці Нентакету, — люта і спритна істота; він вимагає від рибалок неабиякої майстерності й сміливості».[37]
Томас Джефферсон. Листи до французького міністра про імпорт китового жиру, 1778 р.

«Але скажіть, на бога, що у світі може до нього дорівнятися?»[38]
Едмунд Берк. Згадка в парламентській промові про китобійний промисел Нентакету

«Іспанія, цей велетенський кит, викинутий на берег Південно-Західної Європи».
Едмунд Берк (Десь)

«Десяте джерело законного королівського прибутку, зумовлене, напевно, тією обставиною, що король оберігає і захищає моря від піратів і розбійників, — це його право на королівську рибу, якою вважаються кит і осетер. Викинуті на берег або виловлені неподалік від нього, вони вважаються королівською власністю».[39]
Блекстон

«І знов
Усі готові битися до смерті,
І звів над головою лютий Родмонд
Гарпун свій влучний із зубцями».[40]

Фолконер. «Загибель корабля»

«Стрімкі ракети місто освітили
І з громом мчали в небеса щосили.
Немовби ніч на хвилю стала днем:
Якщо вода зрівняється з вогнем —
Так води моря прагнуть догори,
Коли в завзятті радісної гри
Кит до небес здіймає їх фонтаном».[41]

Каупер. «На відвідини королевою Лондона»

«При першому ударі з серця могутнім струменем потекла кров. Витекло близько п’ятнадцяти галонів».[42]
Джон Хантер. «Звіт про розтин туші кита (невеликого за розміром)»

«Аорта кита переважає за розміром найтовщу водопровідну трубу біля Лондонського мосту, і швидкість, з якою тече вода по цій трубі, є набагато меншою від швидкості кров’яного струменя, який біжить із китового серця».[43]
Пейлі. «Теологія»

«Кит — це ссавець, який не має задніх кінцівок».[44]
Барон Кюв’є

«На сорок градусів південніше ми побачили кашалотів, але не починали полювання до 1-го травня, коли море просто кишіло ними».
Колнет. «Плавання з метою подальшого розширення китобійного промислу»

«У глибині підводній миготіли,
у грі веселій та у лютій битві,
морські створіння різних барв і форм,
яким немає назви в нашій

мові,
яких ніхто із моряків не бачив, —
від страховидного Левіафана
до найдрібніших, наче комашня,
що мерехтить у кожній краплі моря.
За покликом таємного чуття
Вони свій шлях знаходять в океані,
У моторошній та безладній пустці,
Де щохвилини їх чекає смерть —
Кити, акули та підводні змії,
Озброєні пилою і мечем
І рогами та іклами кривими».[45]

Монтгомері. «Світ перед потопом»

«Володаря риб ми шануємо дуже.
Чи штиль, а чи буря — йому все байдуже!

В Атлантиці всій — від краю до краю —
Такого кита не було і немає.
Рибини такої, кажуть люди,
У світі цім не було й не буде!»[46]

Чарлз Лемб. «Тріумф кита»

«Літа 1690 кілька чоловік стояли на високому пагорбі і дивилися, як кити виграють та пускають фонтани; і один чоловік мовив, показуючи рукою на морський простір: це зелені лани, де діти наших онуків добуватимуть свій хліб».[47]
Обед Мейсі. «Історія Нентакету»

«Я збудував оселю для себе й Сюзанни і замість готичного склепіння брами прилаштував щелепу кита».
Готорн. «Оповіді, переказані двічі»

«Вона прийшла до мене порадитися щодо пам’ятника чоловікові, якого вона

кохала в юні роки і якого років сорок тому вбив кит у Тихому океані».
Там само

«Ні, сер, це Справжній кит, — відповів Том, — я бачив його фонтан; він випустив у небо дві веселки, такі гарні, що замилують око будь-якого християнина. Ця тварина повна лою, наче діжка із спермацетом».[48]
Купер. «Лоцман»

«Нам подали різні газети, і, переглядаючи берлінські театральні новини, ми дізналися, що там виходять на сцену морські страховиська і кити».[49]
Еккерман. «Бесіди з Гете»

«Заради бога, містере Чейс! Що трапилося?» — Я відповів: «Корабель налетів на кита, і в корпусі пробоїна».
«Описання загибелі китобійного судна „Ессекс“ з Нентакету, на яке напав у Тихому океані великий кашалот; складено Оуеном Чейсом з Нентакету, старшим помічником капітана на зазначеному кораблі». Нью-Йорк, 1821

«Матрос стояв на високій щоглі,

І дужчав вітер нічний,
І місяць зорив ясний:
Мов синій фосфор, сяяв слід
Там, де плив у темряві кит».[50]

Елізабет Оукс Сміт

«Загальна довжина линів, витравлених з усіх вельботів, що полювали тільки на одного кита, становила 10 440 ярдів, або близько шести англійських миль…
Кит має звичку струшувати в повітрі своїм велетенським хвостом, який ляскає, наче батіг, і цей звук чути над водою на відстані у три-чотири милі».[51]
Скорсбі

«Оскаженівши від болю, якого завдають йому ці нові атаки, кашалот починає стрімко крутитись у воді; він зводить свою величезну голову і, роззявивши пащеку, трощить все довкола; він прямує на вельботи і жене їх перед собою з наймовірною швидкістю, ламає і топить їх ударами свого міцного лоба.
…Можна подивуватися з того, що звички такої цікавої і, з комерційного погляду, важливої тварини, якою є кашалот, майже не привертають уваги тих вельми численних і подеколи добре освічених спостерігачів, які останнім

часом, безперечно, мали всі можливості дослідити їхню поведінку».[52]
Томас Бійл. «Історія кашалота», 1839

«Кашалот (Спермацетовий кит) не тільки значно краще озброєний за Справжнього (гренландського) кита, бо має убивчу зброю з обох кінців свого тіла, але й значно частіше застосовує цю зброю; він робить це з такою відвагою й підступністю, що його вважають найбільш небезпечним з усіх представників китового племені».[53]
Фредерік Дебелл Беннет. «Промислова навколосвітня подорож», 1840

«13 жовтня.
— Бачу фонтан кита! — лунає зі щогли.
— Де? — запитує капітан.
— Три румби під вітер, сер.
— Ліворуч! Так тримати!
– Єсть так тримати, сер!
— Гей, чатовий! А зараз ти його бачиш?
— Так, так, сер! Там ціла зграя кашалотів! Вони пускають фонтани! Виплигують з води.
— Коли щось побачиш, гукни!
— Так, сер! Он іще фонтан! Іще… іще один!

— Далеко?
— Десь милі дві з половиною.
— Сто чортів! Так близько! Усі нагору!»[54]
Дж. Росс Браун. «Нариси під час китобійного плавання», 1846

«Китобійне судно „Глобус“, на борту якого відбулися ті жахливі події, що про них ми хочемо тут розповісти, належало до острова Нентакет».
Опис бунту на кораблі «Глобус», складений Леєм і Хассі, єдиними членами екіпажу, які вижили. 1828 р. від Р. X.

«Одного разу поранений кит почав його переслідувати; спочатку він намагався боронитися за допомогою остроги, але розлючене чудовисько зрештою все ж таки накинулося на вельбот, і він та його товариші врятувалися лише завдяки тому, що стрибнули у воду, коли побачили, що захищатися марно».[55]
Місіонерський щоденник Тайєрмана і Беннета

«А сам Нентакет, — сказав містер Вебстер, — являє собою вельми цікаву і

своєрідну статтю національного прибутку. Там мешкає вісім чи дев’ять тисяч людей, які все своє життя проводять у морі, і щороку вони примножують національний прибуток своєю мужньою і завзятою працею».
Звіт про виступ Деніела Вебстера в Сенаті у зв’язку із законопроектом про будівництво хвилеріза в Нентакеті, 1828

«Кит упав просто на нього, і, слід гадати, смерть настала тої ж миті».
Вельмишановний Генрі Т. Чівер. «Кит і його ловці, або Пригоди китобоя і життєпис кита, складені під час зворотного рейсу на „Коммодорі Пребл“»

«Ану тихо, — сказав Семюел, — а то я тебе відправлю в пекло».
«Життя Семюела Комстока (бунтівника), описане його братом Вільямом Комстоком». Інша версія розповіді про події на китобійному судні «Глобус»

«Подорожі голландців і англійців Північним океаном, метою яких було знайти можливий шлях до Індії, хоч і не дали бажаних наслідків, проте допомогли виявити місця, де водяться кити».
Мак-Куллох. «Комерційний словник»

«Усі такі явища є взаємопов’язаними: м’яч ударяється в землю, щоб іще вище злетіти в повітря; так само, відкривши місця, де водяться кити, китобої допомогли розв’язати загадку Північно-Західного проходу».
З неопублікованого

«Зустрівши китобійне судно в океані, не можна не зачудуватися з його вигляду. Цей корабель, під зарифленими вітрилами на щоглах, із верхівок яких троє чатових пильно вдивляються в морський простір, дуже відрізняється від усіх інших кораблів».[56]
«Течії і китобійний промисел». Звіти Американської дослідницької експедиції

«Можливо, прогулюючись околицями Лондона або ще деінде, ви помічали довгі вигнуті кістки, що стирчать із землі у вигляді арок над брамою чи над входом в альтанку; і вам, певно, казали, що це китові ребра».[57]
«Розповіді про промислове плавання в Арктичному океані»

«І тільки тоді, коли вельботи

повернулися після гонитви за китами, втікачі зрозуміли, що їхній корабель потрапив до рук клятих дикунів, що були членами його команди».
Звіт преси про те, як було втрачено, а потім відвойовано китобійний корабель «Злий дух»

«Усім відомо, що мало хто з екіпажу китобійця (американського) повертається додому на тому самому кораблі, на якому вийшов у море».[58]
«Плавання на китобійному судні»

«Раптом із води виринула велетенська туша і підплигнула вгору. Це був кит».[59]
«Міріам Коффін, або Рибалка — ловець китів»

«А також, припустімо, вам пощастило загарпунити кита; то як би ви впоралися із спритним диким трирічним китом за допомогою самої лише мотузки, прив’язаної до його хвоста?»[60]
«Кістки й ганчір’я». Розділ про китобійний промисел

«Якось я мав нагоду спостерігати за двома такими чудищами (китами), мабуть, самцем і самицею, що повільно пливли одне за одним так близько від порослого буковими гаями берега (Вогненної Землі), що, здавалося, до них можна було докинути каменем».[61]
Дарвін. «Подорож натураліста»

«Табань!» — скрикнув старший помічник капітана, коли озирнувся і побачив просто над носом шлюпки роззявлену пащеку кашалота, що загрожував їм неминучою смертю. — «Табань, хто жити хоче!»[62]
«Вортон — Смерть китам»

«Звеселися, мій хлопче, журитись не смій —
Загарпунив кита молодець-китобій!»

Нентакетська пісня

«Живе кашалот у морській глибині,
Тайфуни і бурі йому не

страшні.
У царстві морськім над панами він пан,
Тримає в покорі увесь океан».

Пісня китобоїв

Розділ 1
Перші обриси

Можете звати мене Ізмаїл[63]. Кілька років тому — байдуже, коли саме, — з’ясувалося, що в моєму гаманці майже порожньо, а на землі не лишилося нічого, що могло б мене цікавити; і тоді я вирішив сісти на корабель і трохи поплавати, щоб побачити світ і з його водного боку. Для мене це перевірений засіб розвіяти смуток і покращити кровообіг. Щоразу, коли я помічаю похмурі зморшки в кутику свого рота; щоразу, коли на душі в мене настає вогкий, холодний листопад; щоразу, коли я спіймаю себе на тому, що почав зупинятися перед вітринами гробарів і проводжати кожну жалобну процесію, що потрапила на очі; а особливо тоді, коли іпохондрія заволодіє мною настільки, що лише мої суворі моральні переконання, що ними я керуюся в житті, не дозволяють мені свідомо збивати на вулиці капелюхи з перехожих, — я розумію: час мені рушати в море — і мерщій. Це в мене замість кулі і пістолета. Катон[64] з філософським виглядом кидається грудьми на меч, а я спокійно піднімаюся на борт корабля. І в цьому немає нічого дивного. Люди цього не усвідомлюють, але багато хто якоїсь несподіваної миті починає сприймати океан майже так само, як я.

Ось, наприклад, місто-острів Манхеттен, наче атол — кораловими рифами, оперезане портами, за якими вирує прибій торгівлі. Зайдіть у будь-яку вулицю цього міста — і вона неодмінно виведе вас до води. А комерційний центр міста і його кінець — це Беттері[65], звідки величезний мол простирається назустріч хвилям і вітрам, які лише кілька годин тому шумували у відкритому морі. Погляньте на юрми людей, що стоять там і дивляться на воду.

А надвечір святої неділі, коли все довкола застигне в дрімотному спокої, обійдіть місто довкруги. Ідіть від закруту Корніелс до Коентійських доків, а звідти по Уайтхоллу[66] — на північ. Що ви побачите? Навколо всього міста, наче безмовні вартові, стоять незліченні купки людських істот, занурених у споглядання океану. Одні спираються на поруччя пристані, інші сидять на самісінькому краю молу, ще інші зазирають за борт корабля, який приплив з Китаю, а деякі навіть видерлися нагору по вантах — напевно, для того, щоб іще краще роздивитися морський простір. А це ж усе люди сухопутних професій, цілоденно ув’язнені в чотирьох стінах, прикуті до стійок та лав, зігнуті над бюро. Що це з ними діється? Хіба на суходолі немає зелених полів? Що роблять тут ці люди?

Та погляньте! Нескінченний людський потік струмує туди, підступає до самої води, наче збираючись пірнути. Диво дивнее! Вони не заспокояться, поки не підійдуть до межі суші; їм не досить просто посидіти у тіні пакгаузу. Ще б пак! Їм конче потрібно підступити якомога ближче до води, так близько, аби лиш не впасти в море. І вони стоять там, розтягнувшись на цілі милі, на цілі ліги упродовж берега. Мешканці суходолу, городяни, вони прийшли сюди зі своїх закутків і провулків, вулиць і авеню — з півночі, півдня, заходу і сходу. Але тут вони згуртувалися докупи. Поясніть мені — може, це стрілки всіх компасів тягнуть їх сюди своєю магнітною силою?

А ось інший приклад. Уявіть, що ви за містом, десь у гористій озерній місцевості. Оберіть одну з незліченних стежин, ідіть нею, і ставлю десять проти одного, що вона приведе вас до зеленої долини внизу і зникне тут, саме в тому місці, де струмок перетворюється на невеличке озерце. У цьому є якісь чари. Навіть дуже неуважна людина, заглиблена в роздуми — якщо поставити її на ноги і злегка підштовхнути, щоб надати руху, — без сумніву, приведе вас до води, якщо тільки вода є десь поблизу. Може, вам колись доведеться знемагати від спраги посеред Великої Американської пустелі; отоді й зробіть цей експеримент, якщо у вашому каравані знайдеться хоч один професор метафізики. Атож, усі знають, що вода і роздуми довіку пов’язані між собою.

Або візьмімо, наприклад, живописця. Йому заманулося написати поетичний, тінистий, спокійний, чарівливий романтичний краєвид, який може бути в долині Сако[67]. І що ж він зобразить у своєму пейзажі? Ось дерева, скрізь поточені дуплами, ніби в кожному з них сидить чернець-відлюдник із розп’яттям; ось дрімають луки, ось дрімає стадо, а он неквапно лине в небо димок із димаря. На задньому плані змушуючи дрижати від страху найзухваліших учнів. Запевняю вас, перехід із учителів у матроси[70] дуже болісний, і потрібний міцний цілющий засіб із суміші Сенеки та стоїків[71], щоб ви могли витримати це з посмішкою. І навіть цей засіб згодом втрачає свої властивості.

Та й яка біда, коли якийсь старий бурмило-капітан накаже мені взяти мітлу і підмести палубу? Хіба то велика ганьба, якщо зважити її на терезах Нового Заповіту? Ви гадаєте, що я чимось заплямую себе в очах архангела Гавриїла, коли спритно й уміло виконаю наказ старого буркотуна? Нумо, хто з нас не раб? І якщо це так, нехай старі капітани попихають мною як їм заманеться, нехай дають мені стусанів та копняків — я втішатимуся думкою, що все це річ звичайна, що кожен потерпає приблизно однаково — звісно, або у фізичному, або в метафізичному розумінні; отже, всесвітній стусанець переходить від одного до другого, і кожен член суспільства відчуває не лікоть, а кулак сусіди, і цим ми мусимо вдовольнитися.

Знову-таки, я завжди плаваю матросом тому, що в такому разі мою працю вважають за необхідне оплачувати, а щодо пасажирів я ніколи не чув, щоб їм заплатили хоча б півпенні. Навпаки, пасажири мають платити самі. А різниця між необхідністю платити і можливістю одержувати платню — неабияка. Акт оплати — це, гадаю, покарання, найгірше серед тих, які нам доводиться терпіти з вини двох любителів поласувати чужими яблуками[72]. Та коли платять тобі — це незрівнянна втіха! Привітність, з якою ми приймаємо гроші, є просто дивовижною — якщо зважити на те, що ми всерйоз вважаємо гроші за джерело усілякої скверни і віримо, що багатій нізащо не зможе потрапити до Царства Небесного. О, як весело миримося ми з вічною погибеллю!

І зрештою, я завжди плаваю матросом ще й через те, що фізична праця на відкритому повітрі півбака є вельми корисною для мого здоров’я. Адже в нашому світі вітер частіше дме з носа, ніж з корми (звісно, якщо не порушувати Піфагорових настанов[73]), і тому комодор на юті найчастіше дістає свою частку свіжого повітря завдяки посередникам — матросам на баку. Сам він гадає, що вдихає його першим; але це не так. У подібний спосіб простолюд випереджає своїх панів і багато в чому іншому, а ті про це й гадки не мають.

Але з якого дива мені, після того як я не раз плавав матросом на торгових суднах, забаглося цього разу попливти на китобійці — це краще за когось іншого зможе пояснити невидимий офіцер поліції Долі, який тримає мене під невсипущим наглядом, потайки шпигує за мною і керує моїми вчинками. Поза всяким сумнівом, моє плавання на китобійному кораблі було складовою частиною великого плану, розробленого заздалегідь. Воно являло собою немовби коротку інтермедію і соло між більш значними номерами. Мабуть, на афіші це виглядало б подібним чином:

ЗАПЕКЛА БОРОТЬБА ПАРТІЙ

НА ВИБОРАХ ПРЕЗИДЕНТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ

ПОДОРОЖ ІЗМАЇЛА НА КИТОБІЙНОМУ КОРАБЛІ

КРИВАВА БІЙНЯ В АФГАНІСТАНІ

Я не можу сказати точно, чому режисер-доля відвела мені таку мізерну роль на китобійному судні; адже інші отримували чудові ролі в урочистих трагедіях, короткі й приємні ролі в мелодрамах і веселі рольки у фарсах. Я не можу точно сказати, чому все сталося саме так, але тепер, пригадуючи всі обставини, я нібито починаю помалу прозирати потаємні мотиви, які, поставши переді мною в замаскованому вигляді, спонукали мене взятися за цю роль та ще й уклінно переконали мене, ніби я зробив це на власний розсуд, з доброї волі і розумних міркувань.

Головним із цих мотивів була всепереможна думка про самого кита — величного і величезного. Таке моторошне і загадкове страховисько не могло не збудити моєї цікавості. До того ж буремні моря, по яких пливе, погойдуючись, його подібна до острова туша, смертельна і незбагненна небезпека, прихована у всьому його єстві, і незліченні принади патагонських берегів, їхні мальовничі краєвиди та багатоголосні співи — усе це лише посилювало моє бажання. Можливо, декому такі речі не видаються надто привабливими, та мені завжди нетерпець побачити щось нове. Я люблю плавати в заповідних водах і сходити на далекі береги. Небайдужий до добра, я гостро відчуваю зло і водночас можу легко співіснувати з ним — адже доводиться жити в злагоді з будь-ким, хто стане твоїм сусідом.

З усіх цих причин я радо вирушив би в подорож на китобійному судні; широкі шлюзи, що відкривають шлях до країни чудес, розкрилися переді мною, і в юрмі химерних видінь, які вабили мене до мети, щільною ланкою виринали з глибин моєї душі нескінченні кити, а серед них — один величний гостроголовий привид, що стрімко здіймається догори, наче скеля, вкрита снігом.