logoARTMEDIUM | цсм

Культура в концепції

Культура в концепції “американського постмодернізму” Ф. Джеймісона

На думку Джеймісона, історія постає перед нами як накопичення текстів (цей погляд характерний взагалі багатьом представникам постмодерністського дискурсу), представлених в оповідальній формі як соціально-символічний акт. Першочерговою метою читача є адекватне розуміння тексту; це передбачає його інтерпретацію, яка для Джеймісона є діалектичною процедурою осягнення змісту тексту засобом розкриття взаємозв’язків структури твору, суспільного ладу, за якого текст було створено, історії загалом.

Тексти культури – літературні, художні, музичні твори, архітектурні витвори, кіно тощо – повинні розглядатися в історичній перспективі, яка, за Джеймісоном, є перспективою розвитку капіталістичного суспільства. Трьом його фазам (національний капіталізм, монополістичний капіталізм і мультинаціональний капіталізм) відповідають три художні стилі – реалізм, модернізм і постмодернізм. Мистецтво реалізму намагається бути істинним засобом пізнання світу. Мистецтво модернізму проголошує домінування індивідуального стилю й автономію автора. Постмодернізм же декларує неможливість цілісного бачення світу й авторського стилю. Людина в системі постмодернізму, на думку Джеймісона, втрачає смисловий зв’язок з історією і замикається в колі інтенсивностей.

У постмодернізмі Джеймісон констатує відсутність парадигмальних моделей, проте постмодернізм, за Джеймісоном, завдяки своїй руйнації класичного розуміння суб’єкта може вийти за межі капіталізму, створити нову колективну суб’єктивність. Джеймісон передбачає виникнення після капіталізму нового історичного етапу, на якому соціальність переживатиметься індивідом безпосередньо, а не опосередковано, в естетичній формі. Іншими словами, капіталізм має перспективи для свого розвитку. Для здійснення цього розвитку Джеймісон висуває ідею “культурного картографування” світу пізнього капіталізму. Для сучасного західного суспільства з його ідеями “кінця історії”, неможливості людства створити бездоганнішу фазу свого розвитку, ніж капіталізм, погляди Джеймісона не зовсім характерні. Не зовсім характерне для цієї культури пристрасне звернення Джеймісона до марксизму як універсальної парадигмальної моделі знання. Перспективи розвитку капіталізму Джеймісон виводить за допомогою марксистської методології з її ідеєю поступової заміни одного способу виробництва іншим.

WOZ-Karl-MarxБлизьке Джеймісону і марксистське ставлення до культури. Він наголошує на тому, що культура займає центральне місце в структурі суспільства, а проблеми культури в сучасному капіталістичному суспільстві не відокремлені від економічного, політичного і соціального життя. Культурна сфера перетинається і взаємодіє з усіма іншими соціальними сферами, слугує умовою їх поєднання, забезпечуючи первинні механізми посередництва.

Основа поглядів Джеймісона на культуру полягає в існуванні її тісного зв’язку з проблематикою репрезентації. Ф. Джеймісон наслідує К. Маркса, підкреслюючи, що форми і структури, які визначають сучасне суспільство, недосяжні для емпіричного аналізу. Безпосередньо ми можемо розглядати лише те, що Маркс називає проявами капіталістичного способу виробництва. У цьому сенсі вся соціальна теорія, навіть наука, є проблемою інтерпретації. Іншими словами, ми не маємо доступу до суспільства безпосередньо як до об’єкта дослідження, а лише до його репрезентацій. Наше знання, за Джеймісоном, завжди сформоване інтерпретацією того, що репрезентується.

Погляди на культуру взагалі у Джеймісона розширюються його всебічним аналізом культури сучасного суспільства, культури постмодернізму. Американський філософ, як зазначалося, пов’язує виникнення постмодерну з появою пізнього транснаціонального капіталізму, тоді як двом попереднім етапам в естетичному плані відповідають реалізм і модернізм.

Новий міжнародний порядок – неоколоніалізм, молодіжна революція, комп’ютеризація, розповсюдження інформатики – привів до формування нового типу суспільства – постіндустріального, чи суспільства споживання. У ньому присутні нові типи споживання, проникнення реклами, телебачення та мас-медіа в найглибші прошарки суспільства, планується зміна одних поколінь речей іншими тощо.

На останній стадії капіталізму відбувається перетворення на товар будь-яких проявів соціального життя, зокрема найціннішого – мистецтва, а також природи, людської душі. Тому постмодернізм знаменує собою кінець стилю в мистецтві та руйнування класичного суб’єкта.

Джеймісон виділяє декілька основних ознак постмодернізму: пастиш – як специфічну форму постмодерністського досвіду простору; шизофренію – як особливий пост модерністський спосіб прийняття часу; візуальність – як базовий спосіб існування сучасної культури; теоретичний дискурс сучасної культури; теоретичний дискурс сучасної науки. Джеймісон відзначає наявність у постмодерні культури іміджу і симулякру, послідовне послаблення історичності, виникнення форм індивідуальної темпоральності, нових типів базисних емоційних станів.

Пастиш, наявний у культурі постмодернізму, на відміну від пародії, яка має сатиричний імпульс, не містить іронії, не критикує наявного стану речей, а лише покликаний показати віртуозність того, хто його виконує.

Щодо розуміння часу в постмодерністській культурі Джеймісон зазначає, що постмодерністська людина втрачає здатність осмислити, збагнути й організувати своє минуле та майбутнє і замикається в колі теперішнього.

Ще однією особливістю постмодерністської епохи є зміна глибинних моделей (діалектика, герменевтика, семіотика тощо) на новий вид дискурсу, який поглинає всі наукові дисципліни гуманітарного циклу, але не представляє жодну з них. Цей новий вид дискурсу, на думку Джеймісона, є свідченням кінця філософії як такої.

Специфічність сучасної культури Джеймісон вбачає також у її виключно візуальному характері. Візуальність і кінематографічність стали базовим способом існування культури “пізнього капіталізму”, загальним принципом структурування її продуктів. На думку Джеймісона, свідомість сучасної людини не здатна охопити всю мережу класичних наративних (розповідних) текстів, тому візуальна форма, як така, що фрагментує, протиставляється розповідній формі, що об’єднує. Відтак візуальне мистецтво більш притаманне постмодерній культурі, яка провокує нові конфігурації суб’єкт-об’єктних відносин у мистецтві.

Таким чином, на думку Джеймісона, в сучасній культурі відбулося глибинне перетворення предметного світу на сукупність текстів, або симулякрів, видозмінилися конфігурації суб’єкт-об’єктних відносин у мистецтві й естетичній сфері взагалі. У час постмодернізму суб’єкт переживає період радикального розпаду.