logoARTMEDIUM | цсм

Ліна Романуха . Lock out чи Look out?

 

В новому приміщені Центру візуальної культури (київ вул. Глибочицька, 44) триває виставка «Локаут», яка є певною ретроспективою сучасної ситуації на ринку праці у пострадянських країнах.

Назва проекту в буквальному перекладі з англійської мови означає «замикати перед кимось двері». Тема виставки завжди актуальна, особливо з точки зору марксистського дискурсу. Однак, «Локауту» все ж бракує «інформаційного приводу», який організатори виставки Станіслав Рукша та Оксана Брюховецка могли б зазначити у експлікації. Взагалі, дуже прикро, що в кураторському тексті нічого не сказано про попередні спроби українських митців звернути увагу на проблеми ринку праці. «Мистецтво в теперішній ситуації повинно виконувати роботу по веденню відкритого і публічного слідства на очах у всіх… І це може стати першим кроком до змін». Дуже дивно, чому куратори ніяк не апелюють до попередніх дій, зроблених у цьому ж напрямку в ЦВК, зокрема проекту «Трудова виставка» 2011 року.

60% виставки складають відео роботи. Ключовою з них можна назвати документальне відео Юлії Мазурової, яке розповідає про майже невідому трагедію у Західному Казахстані, коли протести робітників нафтових компаній завершилися розстрілами. І навіть поза контекстом нещодавньої річниці Євромайдану, ця робота сприймається як приклад максимального «локауту» з боку влади.

 

Ще однією ілюстрацією крайніх проявів використання людської праці є графічна серія Вікторії Ломаско «Раби з московського магазину «Продукти». Інформація подана у формі «стінгазети», а малюнки нагадують зарисовки з судових процесів. Стилістика дуже схожа на техніку швидкого рисунку Анни Звягінцевої. Щоправда, Вікторія додає описи ситуації й цитати персонажів, що робить роботи з одного боку більш «об’ємними», а з іншого – перетворює їх трішки у комікси, наприклад, як у серії робіт «Дівчата Нижнього Новгороду».

Картина Анатолія Бєлова «Жінки й чоловіки на ринку праці» є теж ілюстрацією, щоправда до тексту Марії Маєрчик, Ольги Плахотнік, Галини Ярмолової. «Гендерна піраміда» фіксує чітку сегрегацію професій за «статевими ознаками». На думку авторок саме сфера зайнятості робить з людини жінок та чоловіків.

Тема гендерних стереотипів також представлена у роботі Валентини Петрової. Її транспарант з надписом «Труд художницы хобби», з елементами аплікації й вишивки хрестиком, виглядає навіть зворушливо. Окрім роздумів про стереотипи сприйняття статусу художника/художниці, робота відсилає до більш загального питання – можливості вписання митців у трудовий кодекс в цілому. До того ж бажана наявність «замовника», апріорі нівелює не менш бажаний статус «вільного художника».

Тематика експлуатації розумової праці представлена у роботі «Реферат» Ірини Стасюк, де вона на декількох аркушах формату А4 оповідає про свій досвід написання текстів для американських студентів. А головними героями трьох відео робіт, представлених у рамках виставки, є шахтарі. Микола Рідний знайомить глядачів з «мурашиним цехом» – підрозділом, що займається доставкою природних матеріалів на поверхню. Полька Анна Мольська переносить дійство п’єси німецького письменника Герхарда Гаутмана «Ткачі» на ландшафти сілезької шахти. Художник Лукаш придбав тону вугілля й заппропонував безробітним шахтарям перекваліфікуватись у скульпторів, створюючи з «чорного золота» діаманти. (Нагадаємо, що Микола Рідний у рамках виставки 20-номінантів Премії РАС показував відео про колишнього міліціонера, який теж вирішив стати скульптором).

У відео Рафала Якубовича познанський завод Volkswagen показаний крізь колючий дріт. Суворий погляд охоронця у кадрі неминуче викликає асоціації з в’язницями суворого режиму. На двох майже ідентичних відео-роботах угорської художниці Анни Фабріціус «Теорія навчає Практику» та «Еріка, монтажниця кабелю», працівниці підприємств, виключно за рахунок жестів, без реального обладнання, відтворюють роботу «у станка». З огляду на велику кількість відео-робіт, представлених у рамках виставки, шкода, що на підписах не вказано хронометраж.

Єдиною інсталяцією виставки «Локаут» є іронічна робота Тараса Камєнного «Козли-житло», яка апелює до умов життя найманих працівників-будівельників. А єдина фото-серія, присвячена темі обслуговуючого персоналу та господарям, в якій Лілія Лі-мі-ян надає інформаційну довідку, щодо віку та освіти своїх героїв.

У рамках виставки також було організовано декілька відкритих зустрічей з художниками-учасниками та показ їхніх відео-робіт, що є дуже позитивною тенденцією, оскільки перетворює художні проекти й у майданчик для дискусій.

В англомовних країнах є вираз дуже співзвучний назві виставки – “Look out’’ – вигук, який попереджає про небезпеку: «Обережно!», «Стережись!». Страх втратити роботу є однією з основних причин відмови працівників від будь-яких бунтів. Отже, кого саме у рамках проекту критикують в своїх роботах 17 художників з України, Росії, Польщі та Угорщини: пострадянську соціальну систему, роботодавців – експлуататорів, ієрархічність? Чи людей, які вважають себе полоненими ситуації й не наважуються відстоювати свої права?

Французький філософ Мішель Фуко визначав критику як «систему оцінки власне себе». Якщо вірити статистичним даним, в Україні кількість зареєстрованих безробітних складає менше півмільйона, але якщо вірити мистецтву, то ситуація на ринку праці має значно більше гострих кутів.