logoARTMEDIUM | цсм

Ліна Романуха

Мистецтво і соціально-політичне потрясіння

Революція шкодить мистецтву. Спочатку вона його майже зовсім нівелює, перетворюючи або у рупор, або у медіум для сатири та критики. Під час революційних подій попри, здавалося б, неймовірну кількість емоційних переживань й вивільнення творчої енергії художники опиняються в доволі тематично герметичному просторі. Навіть якщо хтось ігнорує революційні події, це автоматично сприймається, як певна політична/громадянська позиція. А будь-які творчі проекти, які не містять рефлексій щодо впливу революції, автоматично маркуються як неактуальні та комерційні. Зрештою, «мистецтво революції» перетворюється в кадри з документального фільму, сторінки фото-каталогів та чисельні виставки за кордоном.

Під час військового протистояння відбувається загальне переосмислення соціальної ролі митців: “Про яке мистецтво може йти мова, коли потрібно збирати гроші на бронежилети, ризикувати життям..? Суспільство начебто відкидає художників в буферну зону, де їм доводиться воювати з самим собою… “ . (1)  Неможливість відділити громадянську позицію від мистецької приводить до того, що митці починають виконувати функцію декоратора, психотерапевта чи, що гірше, перформера.

Активна діяльність актора Євгена Нищука у якості ведучого стала головною причиною його призначення на посаду міністра культури. Ситуація довкола Міністерства є доволі показовою. Нагадаємо, що 22 лютого група активістів окупувала Міністерство, вимагаючи його реструктуризації. В підвальному приміщені була створена Асамблея діячів культури України – громадський рух, націлений на проведення реформ не лише у Міністерстві, а й у процесі організації культурної діяльності країни в цілому. Учасники розділились на робочі групи залежно від фахової орієнтації й намагались налагодити співпрацю з новим керівництвом. За словами Лариси Венедиктової, «експеримент можна вважати вдалим: від культури не залишилось нічого, окрім її імітації ». (2)

Наприклад, досі невирішена ситуація з 2 111 експонатами виставки “Крим: золото і таємниці Чорного моря”, яка відбувалася в амстердамському музеї Алларда Пірсона. Серед реліквій унікальні археологічні знахідки скіфських курганів: золоті прикраси, зброя, обладунки. МЗС Росії наполягає на поверненні експонатів на півострів(3)

Зберігачем унікальної колекції визнано Національний історичний музей України, але наразі Міністерство культури не оприлюднює інформації щодо процесу повернення цих реліквій. Невідома і подальша доля 28 робіт Реріха, які експонуються в Горлівському художньому музеї.
Згадуючи про анексію Криму важко усвідомити, наскільки величезний пласт культурної спадщини ми втратили: Херсонес, ханський палац в Бахчисараї, Генуезьку фортецю, Лівадійський палац, будинок Волошина, картини Айвазовського… Як слушно зауважила в одному з інтерв’ю куратора Олена Червоник: «культурна спадщина, яка була непомітною, наразі проявлена такою відкритою і болючою раною» .(4)
Власне у загрозі опинились не лише експонати минулого, а й простори, які працюють з сучасним мистецтвом. Досі культурний центр Ізоляція захоплений бійцями самопроголошеної “Донецької Народної Республіки”. Команда центру мігрувала до Києва й незважаючи на статус «культурних біженців», за відносно короткий час організувала чимало проектів: виставку групи Жужалки, проект «Захоплення», створила нове онлайн-видання про сучасне мистецтво та культуру IZIN. Проте унікальність Ізоляції багато у чому була пов’язана з діяльністю саме у Донецьку, в стінах пострадянського промислового монстра. Цей простір міг стати своєрідною метафорою трансформації травматичного минулого, а наразі ми отримуємо нагадування про не менш болісне теперішнє.
Під час подій на Майдані більшість виставкових просторів зачинялось. Революційні події відбувались безпосередньо біля Національного художнього музею України. Це створювало реальну загрозу ушкодження будівлі (архітектурній пам’ятці авторства В. Городецького), унікальній колекції й працівникам музею. Шлях на роботу пролягав крізь димову завісу і дуже символічно, що з часом біля входу в музей розмістили катапульту, яку використовували для оборони Майдану. Проте «злий дух» Януковича таки проник у стіни культурного закладу, щоправда у вигляді вилучених багатств з президентського маєтку. За словами одного з кураторів проекту «Кодекс Межигір’я» художника Олександра Ройтбурдта експонати, які були представлені у рамках виставки, просякнуті несмаком та атмосферою «жлобської тусовки, яка кличе себе «елітою». Власне, ці об’єкти стали візуалізацією тих культурно-смакових орієнтирів, в яких була й досі перебуває більшість представників владного бомонду.

Революція консолідує суспільство, стає позначкою на вісі історії, відносно якої можна говорити про «до» і «після». Внаслідок подій Помаранчевої революції виникла група РЕП, після Євромайдану активізувалась група ЙОД, провівши акцію-захоплення у галереї Карась та виставковий проект «Вирішення проблеми» у Малій галереї Мистецького Арсеналу. Навесні, під час фестивалю Docudays, в переповненому залі Будинку кіно, відбулась презентація документальних короткометражок про події на Євромайдані. Прем’єра завершилась виконанням пісні “Пливе кача”, сльозами та вигуками “Слава Україні!” Вивільнення творчої енергії привело до появи цілих художніх серій – портрети майданівців Лесі Хоменко, роботи Влади Ралко формату А4, виставка Данила Галкіна «Демонтаж», «Укриття» Миколи Рідного тощо. Проте, тематичне наповнення виставок не вплинуло на форму, художні стратегії чи зміну мистецьких парадигм. Виникло більше приватних ініціатив, наприклад, як перехід сайту ArtUkraine на державну мову, але разом з тим і побільшала кількість вдаваного патріотизму та спекулювання на символах революції

.У художників з’явились зуби. Бойкот Маніфести, перформенс Маши Куликівської, замотаної в український прапор, тиск на художницю Алевтину Кахідзе за її участь у цьому заході. Україна опинилась в епіцентрі уваги західних ЗМІ. Це в свою чергу суттєво вплинуло на збільшення інтересу закордонної громадськості й до “революційного мистецтва”. Під кураторством німецького арт-критика Райнальда Шумахера на території муніципальної галереї “Лавра” пані Миронова організувала дві виставки: одну колективну «А тепер? Сила мистецтва. Українське мистецтво в період кризи, роздумів і скорботи» та персональну виставку Володимира Кузнєцова “Мовчання зірок”. Попри небезпеку, до України по натхнення та творчий матеріал їхало чимало закордонних митців. Серед них французький фотограф Ерік Буве, який презентував свій доробок у рамках виставки «(R)Evolution»; бельгійський барон Тома Де Вотерс, що організував виставку чорно-білих фото, присвячених Майдану, в своєму маєтку; молода французька художниця Марі Мено (Marie Meneau), чий документальний фільм «Паралельні революції» демонструвався під час ГогольФесту. Проте багато іноземних митців налякані ситуацією в Україні. Наприклад, група італійських художників категорично відмовилась їхати на Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва Бірючий.

Ще під час безпосередніх подій на Майдані, в інших країнах світу відбувалась велика кількість перформативних акцій біля посольств та на головних вулицях міст. Вірусом з Києва назвали акцію художника Петра Павленського в центрі Санкт-Петербургу, коли він разом з 4 товаришами підпалив десятки шин і бив арматурою по бруківці. Виставки, присвячені Майдану, були в Лондоні, Берліні, Відні, Варшаві, Таліні, Москві.

Проте паралельно зі зростанням інтересу до подій, що відбувались на Майдані, збільшується й кількість надінтерпретацій: у художні твори українських митців, які лежали «в загашниках», вносяться сенси пророкувального характеру. Це особливо відчутно у концепції виставки РinchukArtCentrе «Страх та Надія». Обираючи для експонування роботи лише художників-переможців куратори виставки все ж постулювали перемогу не митців, а інституцій, які можуть успішно адаптуватись до будь-яких соціально-політичних умов.
Будь-яка революція політизує мистецтво й створює настільки потужний контекст, що його просто неможливо нехтувати. Євромайдан без сумніву, попри все інше, мав потужний консолідуючий ефект й здійснив суттєвий вплив на культуру. Він набув сакрального значення.
На думку художника Станіслава Туріна з «Відкритої групи», після подій на Майдані змінилось не мистецтво, а люди. Ремарк опублікував свій роман «На західному фронті без змін» лише після 10 років по закінченню Першої світової війни. Рефлексувати щодо подій на Майдані, звісно, потрібно вже зараз. Але українське мистецтво, так само як і ми, ще досі перебуває у стані соціально-політичного потрясіння. Очевидно одне, внутрішня революція має тривати попри різноманітні заяви політиків. Адже як зазначає кураторка Олена Червоник: «це дуже велике питання, як можна змінювати щось, але не бути при цьому революціонером» .(5)

 

 

 

1-Сергацкова К. Нейтральная полоса. Война и искусство на Бирючем // life.pravda.com.ua/culture/2014/09/23/180775/
2-Венедиктова Л. Культурный Майдан, Ассамблея деятелей культуры Украины
вместо Министерства культуры // Circling the Square, 2014
3-Скіфське золото з Амстердаму повернеться в Україну – Мінкульт // Українська правда www.istpravda.com.ua/short/2014/08/29/144447/
4-5-П’ять історій про Ізоляцію в екзилі// http://korydor.in.ua/interviews/1672-piat-istorij-pro-izoliatsiju-v-ekzyli