logoARTMEDIUM | цсм

Володимир Стецькович / проект “Зріз” / інсталяція “Джангисагач”



Із 10 по 24 квітня у галереї “Дзиґа” (Львів, Вірменська,35) буде представлено проект “Зріз” Володимира Стецьковича з інсталяцією “Джангисагач”.

Інсталяція створена за мотивами вірша Т. Шевченка “У Бога за дверима лежала сокира”

Відкриття 10 квітня, вівторок, о 17:00.

Вхід вільний.

відео про проект: https://www.youtube.com/watch?v=ISqu_Fsp_Yo

Проект “Зріз” – це порівняння людини і дерева. Проект, який виходить з форми, що диктує тему. Людина – дерево.

 

Джангисагач – казахська легенда про одиноке вціліле дерево, що символізує надію. Дерево, котре повинне дати життя новому, майбутньому, усьому тому, що було зруйновано. Легенда, яка є початком нового шляху.

 

У бога за дверми лежала сокира.

(А бог тоді з Петром ходив

По світу та дива творив.)

А кайзак на хирю

Та на тяжке лихо

Любенько та тихо

І вкрав ту сокиру.

Та й потяг по дрова

В зелену діброву;

Древину вибравши, та й цюк!

Як вирветься сокира з рук —

Пішла по лісу косовиця,

Аж страх, аж жаль було дивиться.

Дуби і всякі дерева

Великолітні, мов трава

В покоси стелеться, а з яру

Встає пожар, і диму хмара

Святеє сонце покрива.

І стала тьма, і од Уралу

Та до Тингиза, до Аралу

Кипіла в озерах вода.

Палають села, города,

Ридають люди, виють звірі

І за Тоболом у Сибірі

В снігах ховаються.

Сім літ Сокира Божа ліс стинала,

І пожарище не вгасало.

І мерк за димом божий світ.

 

На восьме літо у неділю,

Неначе ляля в льолі білій,

Святеє сонечко зійшло.

Пустиня циганом чорніла:

Де город був або село —

І головня уже не тліла ,

І попіл вітром рознесло,

Билини навіть не осталось;

Тільки одним одно хиталось

 

Зелене дерево в степу.

Червоніє по пустині

Червона глина та печина,

Бур’ян колючий та будяк,

Та інде тирса з осокою

В яру чорніє під горою,

Та дикий інколи кайзак

Тихенько виїде на гору

На тім захилім верблюді.

Непевне діється тоді:

Мов степ до бога заговорить,

Верблюд заплаче,

І кайзак

Понурить голову і гляне

На степ і на Кара-Бутак .

Сингич-агач кайзак вспом’яне,

Тихенько спуститься з гори

І згине в глиняній пустині…

 

Одним єдине при долині,

В степу край дороги,

Стоїть дерево високе,

Покинуте Богом.

Покинуте сокирою,

Огнем непалиме,

Шепочеться з долиною

О давній годині.

І кайзаки не минають

Дерева святого,

На долину заїжджають,

Дивуються з його,

І моляться, і жертвами

Дерево благають,

Щоб парості розпустило

У їх біднім краї.

 

Т. Шевченко