logoARTMEDIUM | цсм

олекса фурдіяк . обценарт

 

  обценарт

(АНТИВІЙНА ТА АНТИВЕСНА) : ми будемо говорити про хворобу.  про нашу дивну хворобу яку приймаємо фахово занурюючись і яка лишень прогресує в об’ємі росту знання щодо неї . саме визначення цієї біди провисає в часі – й час є владним каталізатором збурювання пристрастей довкола метафізичності здавалося б вже встояних й пропханих соціально-культорологічними доктринами постулатів соціальних травм та метод їх впровадження та адаптацій  змовницькими клізмами. Мрія для провокативних колапсотворювачів любителів коміксів та африканських сафарі в європейських High Park-ах .

« Усі психічні струмені у свідомості можуть бути поясненні практично , але творчі первні , що кореняться у безмежності підсвідомого , назавжди закриті для людського пізнання» , саме так чітко висловився Юнг (Психологія та поезія.пер Іван Герасим).  Виходить розпочати здалеку , тому розглядаючи процеси артполігону невідємністю зрізу явного подразнення ,  не насмілюємось твердити про відсутність перенавантаження суб’єктів нервових процесів  їх загострення та наростання артистичного неврозного кризу. Психологічна травма пострадикальних дій та марень, збурювання уяв з нестримною тенденцією втрати стійкого я – де  травмуючий подражнювач суб’єктивізує різну наслідковість – від стоїчності до суїцидальних помисло-дій… але що ж тоді чинити  з вільним “значеням” … що в мішках дзвєньк  алярмови… Ці візуальні картинки мають явну лінійну сутність ? а психологія формує підгрунття зяві викінченості коли провадимось від «зумисне» створеного прояву до самого ж першоджерела рефлексії, – та пробуємо визначити “значиме” в різності “значимого” ,- “надзначиме” з огляду на володіння інструментом ” психологічного захисту” так би мовити “вродженно” – коли б витискання та сублімація претензійно освідомлювали б “несвідоме” . Велика непевність є в цих словах – культурологічно наша хвороба розвивалась в дивний спосіб , тільки нам відомий і відомим тільки нам шляхом узагальнення текстів що піддаються дивній деконструкції знахідці пост . Але коли вже історично…ідеться про витіснення , яке не вдалося –то вже витискаємо вторячи йому знак письма зображення розрізняючи наратив як осмислене і рефлекторне , живе і мертве і дамо вже спокій формалізації цим знакам , окрім того в більшості вони є підміною й сутність виводиться в похідних маніфестах або є метафорою – продуктом метафізичних вправ певної ( нашої ) постмодерної історико-культури . Отже психози , страхи , шизофренія – легкі інтелектуальні вправи і як вердикт несвідомого невдалого витіснення в перебігу артаналізу й відповідне творення захисного підгрунття гарантії розчинення в темі , її порозуміння , самозахистом збурюються обцентні «моделі письма  брудні з натури» , упосліджуючи  арткомпонент умовно ображаючи каталізатор здвигу соцкриз . Війна як явище людського психобуття (продукт цього кризу) , як стан перебування і є одним з цих причинних передумов , що ніколи не мав однозначної реальної сторони “естетики” з етичними складовими в об’ємі часу – крик що завис , кров та жах , «тельбухи на гіллі дерев» , неймовірна біль , що екранується глибинами свідомості у непристойність глянцевих парадових реляцій та постміфотворення аж до повстання неправди довершеного візуального чи вербального твору виклику . Страхіття наративу , порушення табу соціально-людського ( хто є доктрино-творцем та юстицією ?), фізіологічно-тілесного і сморід як естетичний чинник. Ми смакуємо мертву плоть тому , що ми живі – чи ми ридаємо й щиро співпереживаємо народжуючись як регулятори , описувачі обсцентності людського буття . Сцени Гої , (Барбюса чи Ремарка) інших артистів впроваджуючись в візуальність естетики смерті балансуючи й заграваючи ( ?) при цьому з ананістично-сифилісною спільнотою ( певний прояв гуманізму ) . Проте  сепаруючи творця  від самого оповідання – даємо поживу і цікавість до них зі сторони  психології та аналізу естетики , що не є тотожні.

текст олекса фурдіяк 

фото юрій бакай