logoARTMEDIUM | цсм

Микита Кравцов . Бестіарії


05.03 – 10.04.14
арт-центр Я Галерея у Дніпропетровську . Гусенка, 17.

Я тиняюся як носоріг, сяк-так.

Фрідріх Ніцше

 

 

Кожний бестіарій має починатися з людини. Затим, у найперших спробах дати дефініцію тому, ким вона є, мабуть, найбільш близько до відповіді підійшов Аристотель, який казав не про еволюційні різновиди тих чи інших Homo, а про Zoon – тварину, а в його інтерпретації – «тварину політичну». Аби відшукати приклади, не обов’язково згадувати міфічних кентаврів чи песиголовців: нещодавно в 2013 році британський конкурс «World’s Ugliest Animal» («Найпотворніша тварина Світу») вдалося виграти так званій Рибі-краплі (Psychrolutes marcidus), обличчя якої має непідробну схожість із вкрай сумною людиною.

Подібні архаїчні рівняння (типу «сум = потворність» або «краса = доброчинність»), звісно, давно поборені як в естетиці, так і в етиці. Боргхес зайвий раз нагадує про те, що зовнішність не несе на собі печатки характеру, навіть якщо це вигляд напівлюдини-напівбика. Босх ламає диспропорцію естетичних категорій «прекрасного» та «жахливого», які сьогодні вже мають рівні права. Але поза цими дуалізмами та метаморфозами постає питання: кому насправді належать всі ці категорії, настрої та проекції? Хто такий звір? Хто є звіром?

Відповідь Микити Кравцова зосереджена на трьох моментах. По-перше, «Бестіарії» – це проект, який зіштовхує людське єство із тваринним на відсутній відстані проникнення, не розводячи дві природи. «Бестіарії» – породження людей, і вони про людей. У той час, коли Esquire рекламує одяг, напинаючи його на ссавців, – на портреті «щасливої сім’ї» голуб позує у парадному костюмі. По-друге, Кравцов відсилає до Середньовіччя – доби, яка саме народила бестіарій як жанр; доби, у якій, як пише Умберто Еко в «Імені Рози», немає ніякого сенсу гуляти по непроглядному лісу без переконання в тому, що там можна зустріти однорога. І, по-третє, виходячи з зазначених моментів, вибудовується паралелізм середньовічного і сучасного. Це відбувається не тільки на сюжетному рівні (знятому зі сторінок зоологічної збірки), а й у полі репрезентації: комікс перегукується із давніми ілюстраціями на полях книг про міфічних тварин, літературним наповненням яких стає чотиричастинний текст Кравцова – наративний каркас експозиції. Сполучним елементом двох епох виступають оголені тіла й заховані фалічні символи (летючий змій, корабель, іграшкові солдатики Другої світової у супроводі кавалерії), знімаючи бар’єр історичного відчудження глядача. Розкуте і водночас закріпачене тіло дівчини-«Гулівера» виявляється драматичним центром, навколо якого зосереджуються мотиви невинності й незахищеності, безпорадності «перед навколишнім нереальним міфічним світом», якою б не була загроза чи то мобілізованою армією іграшок, чи то генетичною схожістю, чи навіть простою веселкою.

Так само, як у часи Блаженного Августина, котрий вважав обов’язковим мати знання про світ і життя дивних тварин, бо без цього ми нічого не дізнаємось про задум Божий, –­ так і зараз бестії-люди потребують різнобічного вивчення. І колекція звірів, візуалізована проектом «Бестіарії» у суміші полотен, фотоколажів, плакатного живопису та цифрового «коміксового» друку на кшталт Роя Ліхтенштайна, стає зразком авторської антропології сьогодення, остаточно невизначеної та метушливої, якою і має бути світ.

Борис Філоненко

 

 

 

 

 

 gud_art_proj_logo