logoARTMEDIUM | цсм

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДІ

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДІ

Анатолій Звіжинський – Олег Сидор-Гібелінда

 

Участь України в мистецьких перегонах у Венеції до цих часів це

         виступи явного аутсайдера

         несправедливе ставлення суддів

         неадекватність укр. проектів зі світовими тенденціями

         вторинність укр. суч. мистецтва?

 

З’ява ПінчукАртцентру (ПАЦ) змінило ставлення до суч. мистецтва в Києві? Чи повториться історія ЦСМ Сороса?

 

Чи проект ПАЦ переслідує тільки іміджеві цілі пана Пінчука? Чи можливе сприяння покращеному розумінню суч. мистецтва в Україні?

 

Чи достатньо масштабної приватної ініціативи для легалізації суч. мистецтва в суспільстві чи потрібні відповідні кроки на державному рівні?

 

Рівень укр. митців, що придбані для колекції ПАЦ адекватний їхнім колегам з-за кордону?

 

Чи не нагадує тобі спосіб формування колекції ПАЦ історію столітньої давності про формування колекції Ханенків через агентів у Европі? Відповідно повна сумбурність і вторинність…

Чи можливо чітко простежуються власні естетичні смаки колекціонера?

Чи мова йде про его?

 

Суч. укр. мистецтво у своїх проявах передбачає тільки інтелектуальну напруженість чи воно може бути доступним, прямолінійним, актуальним і некомерційним?

Чому відсутні такі дієві форми як графіті, самвидав. Чи все має бути ситим і дорогим і спрямованим тільки до грошовитих а не мислячих?

 

Доповідаю.
Не бачу в “аутсайдерстві” нічого ганебного. Ніцше та Пікассо теж були аутсайдери. Ними переставши бути, перетворилися на пупси…
(При усій до них повазі).
Не можу кинути каменя і в якісні українські проекти на Бієнале 2003-2005 р. Якщо за них не присудили комусь медалі, це не привід для терзань.
А що, Томас Шютте – володар арт-дум, раз він отримав нещодавно одного з “левів”?
(Бачивши його експозицію, запевню: ні).
І так було завжди. Позирнемо на бієнальських учасників – хоча б 1924 р.:
Вільям Аба-Новак, Кліфорд Адамс, Анжело Алесандрі, Петер Альма…
(А 4 роки тому ж був – на цю ж літеру – Архипенко!).
Парад маргіналів, чи не так?
Як на мене, ви надто багато уваги приділяєте інституціям, а не творам
,кураторам, а не митцям. І збирачам… а не критикам.
До речі, пропоную вам ще одну абревіатуру за словами Сучасне Українське мистецтво, далі – СУМ.
Утім, ПАЦ я не збираюся недооцінювати: для мене він – “вікно в Европу”… щодо СУМу в ПАЦі… я цього сказати не можу.
(Ці учорашні бунтарі, над якими окропом пісяє “Женский журнал”… ці бунтарі сьогоднішні. не варті навіть шпальти в такому журналі).
Але – де ми сьогодні ще побачили б Кунца і Хірста?
Не розумію і вашого розчулення графіті та самвидавом.
Перше – пісні забави тупуватого молодняку, якому слабо сернути на фасаді крутеликового палацу.
(Не те, що на Заході, там нічого не бояться).
Інше – притулок для нікчем.
Тож проблеми з тим не бачу.
(Ну, незлий я вибрав хід: замість відповідей на питання – критикувати самі ці питання).
Згоден щодо мистецтва “доступного, прямолінійного, актуального та некомерційного”.
Одне “але”: де його взяти?
СУМ наш(е) – дійсно сумний (сумне).
І, здається, дійсно вторинне.
Тільки й це не трагедія.
Є ні з чим не порівнянний кайф: сцяти проти вітру; плювати в криницю; пиляти гілку, на якій сидиш.
Перед СУМом – широке й холодне поле потенції. Безмір майбуття, у якому СУМ може зблиснути, мов комета Когоутека.
(Яку врешті-решт ніхто непомітив).
ЦСМ-С таки повторюється… на іншому витку діалектичної (внутрішньоматкової?) спіралі.
Трохи важче при вході, дещо химерніший клозет…
(В ЦСМ-С завжди чомусь зачинений).
А так
ті ж чічкани.
(Усе таки
вони є достеменними представниками СУМу, а не марчуки).
І не треба боятися вторинності…
Соромно: втрапляти в струмінь, на кожному кроці цитуючи під-Жижека.
Шляхетно: див. один з попередніх абзаців: “є ні з чим не порівнянний″…
Всі на Форум! І ти, Брут, продався кураторам!…