logoARTMEDIUM | цсм

Габріель Булеца . Курортний Елізіум


 

Останнім часом з’явилося багато досліджень, присвячених питанням нового мистецтва. Досліджено майже все, однак є ще один аспект теми, недостатньо висвітлений, є фактор, який до цього часу не враховувався при вивченні культурного обличчя авангардиста – кліматичний. Він має значення для подальшого розвитку мистецтва. Що стосується термінів, то оскільки вже неодноразово оголошувалася смерть авангарду, під терміном “авангардист” ми називаємо діяча нового мистецтва, що пережив печальну смерть авангарду або ще не назвав себе по-іншому, або про цю подію йому нічого невідомо. Хоча, зрештою, тут ми повторюємо суперечливе твердження нашої шанованої критики про лінійність у розвитку мистецтва. Тому краще перемістити акцент з визначень приналежності до якої-небудь історичної художньої системи на основну ознаку нового художника – його активний нонконформізм.

Шановний критику, вийди будь-ласка з шумного корпоративного цеху, де ти лещатами затискуєш тіло стікаючої кров’ю теорії, і в тиші озирнися довкола. Ти побачиш сонні ведмежі кути, живописні заповідники, де ще можна полювати на не заляканого, покритого мохом лося – авангардиста, і побачиш, що одночасно мирно можуть співіснувати стани модерну та постмодерну, і золотий вік можна побудувати на одній, окремо узятій території. Ти побачиш, що питання взаємодії кліматичного і географічного факторів на творчий потенціал, кількість, ареал поширення марґіналів і здатність їх до компромісу виявились маловивченими.

Звернемося у наших дослідженнях до регіонів з м’яким кліматом, карпатськими гірськими ландшафтами, полонинами, мінеральними водами, словом – до курортної зони. Чи можна собі уявити нонконформіста з дахом над головою і правильним триразовим харчуванням, зі збалансованим раціоном вуглеводів, жирів і білків? Щоб стати істинним вільним художником, потрібно відчувати незручності від життя. Як бути, коли клімат і природа не вимагають від художника відчайдушної боротьби за зігрівання власного єства? Протягнувши руку, в курортній зоні він зриває гроно винограду, лежачи на траві під шатром із листя. Сонце проглядає крізь закручені вусики лози, що в’ється, квіти у вибагливому порядку орнаментально квітнуть на клумбах і рабатках, а мохнаті, всипані пилком зломщики квіткових зав’язей, розсунувши тичинки, смокчуть солодкий сік.

Хіба можна пручатися лінощам і влаштовувати собі катування незручностями, коли з-під землі б’ють кислі ключі мінеральних вод, лікувально виключивши гурчання шлункового незадоволення, утробність, що вічно нагадує про себе, воду, що ніжно голубить холецистит, виразку, панкреатит, неврози?

Приборкавши метеоризм, регулюючи обмін аніонів, катіонів, створивши надлишок калію в стінках клітин, ця вода дуже допомагає раціонально мислити, але шкодить творчому піднесенню мистецтва.

Місцеві аборигени, художники курортної зони, замість нездоланної люті північного самобичування , впадають у вульгарність: вони навіть вино споживають власного виготовлення і не готові страждати ані за віру , ані за ідею , а просто живуть задоволені самим життям. Благословенні курортні землі…

На фоні панорамних пейзажів люди перетворились в декоративний стафаж. Сакури , магнолії , металеві пивні кіоски , бювети в стилі ампір не привожать душі думками про марнотність буття. Вицвілі книжки  лежать в пилюці на прилавках книготорговців , що в полудень прикривають ними власні тімячка від пекельних променів сонця.

Іншим разом , купуючи соняшникове насіння і розгорнувши пакетик в який його загорнули , можна прочитати сторінку з ЧУМИ Сартра . Не претендуючи на вичерпне дослідження папірців, в які загортають гарячі пиріжки з мясом , насіння і подібне , показали , що книжкові запаси класиків марксизму-ленінізму вже себе вичерпали.

Молоді художники прощаються з авангардом і переходять в модний жанр – татуювання.Іноді , розглядаючи вензлуваті орнаменти які майстер наносить на засмаглу шкіру клієнта , впізнаєш лінії гірських околиць , що синіють за вікном . Найбільший епатаж викликає дама зрілого віку зі спотвореними рисами обличчя , що розпливаються , в ситцевому сарафані та сомбреро на триколісному ровері гоне центральною вулицею міста.

Тому найбільш сильні жести художників на картинно-фанерних декораціях курортів викликають лише пригнічену цікавість зі слабим викидом емоцій що поглинаються пейзажом як й будь-яке природне явище.

Дарма стараєшся , пане – сучасний художник ! Природа проковтне твоє вимахування , судомні воплі , прокляття.Марні намагання духу перемогти матерію.Тут навіть хвилі від кинутого в ставок каменю згасають поволі, урочисто , красиво і паралельно.

найбільш досвідчені , загартовані майстри , приїжджаючи сюди на свій шабаш , що називається пленером в санаторіях чи будинках відпочинку, сидять з пляшкою на лаві й розглядають німфу посеред озера. Їх мрія розпити чергову пляшечку в обіймах цієї німфи так і не втілюється в дійсність. Під завершення пленеру вони братаються з рядовими відпочивальниками й прогулюються разом улюбленим маршрутом В-4 ( для реабілітації хворих зі слабим опорно-руховим апаратом)

Тільки тут може прозвучати сакраментальна фраза втомленої спрагою художниці спрямована продуценту гігантських полотен : -Навіщо тобі ще й малювати – ти ж й так красень !

Нарешті в провінції згинув також міф про провінцію. Пригадайте – куди ми відсилаємо думки і мрії про добре , вічне , прекрасне ? Звичайно ж в маргінеси . Саме там знаходяться уславлені джерела , глибокі колодязі з темними водами , те що ми втратили і за цим бануємо-силу нашої невинності. За переказами , пригубивши з них , ми повертаємо собі молодість і чистоту.

Весь парадокс полягає в тому , що випивши з джерела художник оскверняє його в ту ж мить, позбавляє чистоти й незайманості, перетворює в прохіний виставковий експонат.

Саме в цьому прокляття авангардиста- все до чого він торкається , перетворюється в культурний продукт.

У наш час курортна зона розширюється, простір для маргіналів звужується. Цивілізація  виправляє нерівномірність розвитку економічних зон, працює над поліпшенням і перетворенням клімату.

Ізгой-авангардист, що  іде у далину – фігура “проклятого” художника, уже ледь помітна в блакитній повітряній перспективі. Його тіло тремтить і просвічує. Він прощально махає нам із глибини часу, і ми розуміємо, що це кінець героїчної епохи.

Боротьба з навколишнім – визначальна ознака нонконформіста. Він потрібний нам, цей борець, цей герой. Тому ми повинні піймати останні вимираючі екземпляри, ми повинні зберегти їх..

Його постійно намагаються спеленати послужливі, заколисуючі обставини життя і він біжить, біжить. Він загнаний, важкий гнильний подих виривається з його печерної, каріозної пащі, піт застеляє очі. Коштуй, не поспішай, мати-цивілізація прийме тебе у свої теплі, чіпкі обійми, відведе тебе в курортну зону на гладкі, зелені пасовища. Коштуй, освіжи подих м’ятною подушечкою, протри утомлені ступні протигрибковою маззю, а пахви спреєм тривалої дії, прислухайся до своєї спраги! Нам потрібна ця людина, щоб вона лоскотно тривожила нашу нечисту совість, нагадувала нам про вічне.

Ми помістимо його в резервацію – виставочний зал. Удень він буде представляти нам свій перфоманс, куди будуть збиратися відвідувачі із середнього класу, щоб у виді екстремальної розваги подивитися на експонати чужої туги. Потім, вибравшись до місця, де чисто і світло, вони віддадуться легкому смутку, тримаючи в руках посудини з абсолютом.

А художник, відробивши день, повернеться додому, і, знявши нечесану перуку, надягне домашні мешти.  Присмоктуючи пиво, він втупиться в блакитний вогник.

Звичайно, не все так просто – от у двері входить новий діяч мистецтв, новий герой. Його чорний одяг – уніформа, що приписує його до цеху творців, чудово сидить на ньому. Він бадьорий і свіжий, освідчений – в одній руці стільниковий телефон, в іншій – ноутбук.  У нього погляд, що бігає, і важка рука щодо побратимів по цеху, зі спонсорами він покладливий і послужливий, кінчики його туфель густо намащені взуттєвим кремом, а спецодяг, у стилі злиденної богеми, що пошита відомим модельєром, знаходиться в стильному  наплічнику.

(легкий переклад та подяка альманаху КК)