logoARTMEDIUM | цсм

пожовкле листя або Зріз Контекстної Присутності

вступ

від 23 березня до 6 квітня у галереї “Дзиґа” (Львів, вул.Вірменська) тривала експозиція проекту “Зріз Контекстної Присутності” . дія скінчилась – відсуваючись набік пропустила вперед експозицію художниці з харкова ( судячи з анонсування соціальностурбовані колажі ). ми не надармо зголошуємо цю обставину – між цими подіями існує (саме існує) комплексний з означення історично-культуральний звязок ,( сполучення неосмислене й непередбачуване ні одним  з дієвих осіб цієї мізансцени )- зустрічі похідних компонентів памяті , відголоску років важкої праці на ниві культивування словянства , його “месійності” з відчайдушним бажанням втиснути свою “таку безмежну духовність” в стилістично холодні набутки  артреального західного світу . Вступ ніби узагальнюючий. Однак необхідність такого узагальнення категорія нарративного трактування як єдино можливого в процесі балансування між заборонами , маркуванням та вільною оповідкою , що лиш спроваджує до остаточного відхилення критики -інструменту реаліста та ворога вільності звуку . Що нам робити з символами , з умовно замаскованими слідами індивідуального “обєктивізму” ? Переживати чуже пережите , пробувати в котрий раз запорпатись в чуже дитинство чи фобії творячи свої індивідуально-субєктивні правди , що в протиріччі одна одній шукають змісту присутності їх обох – знак , що закладається з підсвідомо егоїстичних побуджень важким каменем лягає в струмок обєктивізації процесу розмови ніби перечить легітимізації порозуміння кресових , антагонічнокультивовано означених мов. 

Виставка

автори: 
Любомир Тимків.
Анастасія Руднєва.
Павло Ковач.
Станіслав Туріна.
Іван Небесник.
Юрій Коваль.
Любомир Сікач.
Антон Варга.
Ярослав Футимський  ( недекларований куратор)
 

«усе, що є людським, ми повинні дозволити собі висловити»- сказане Гансом Гадамером надзвичайно пасує до нашої теми,- експозиція проекту осмислено й ситуативно  навязувала висловлювання  декларовано поліфонічне-, хоча база перетину зацікавлень цих висловлювань була монополізована з чітко прописаними марками субєктивного розуміння викладу проекту ( як проявив час -відсутність потреби вільної оповідки або   зумовили демарші – зсуви, які найбільше тішать й вселяють  оптимізм). Все ж таки , артисти мали певний люфт вислову та можливість “вжитися” в запропонований образ, образ знайомого , друга , колеги , випадкового зустрічного відрізку- плину споминів запахів дотиків , жмутку спонукаючих до смутку думок минувшини ,- все , що поміщається в означення память , та посідає певну мову  відому лише їм . Ця мова є однією з безлічі відтінків універсальної  адаптованої , вжитої в місцеві реалії ,- знову ж таки за мудрою людиною Гадамером ( істина і метод )- відновлене , повернене з відчуження життя не є тим же самим життям початковим,- що має безпосередній вплив на мову опису чи оповідки. Друге питання -який інструментарій використовується , яким чином і в якому рівні володіється уникненням означення знаку – цього банального спокусника минувшини, спокуси контексту “сучасного” вислову ,-  вже відчуженого , а отже признаного допущеною естетично-схваленою візуальною мовою,- мовою якою дозволено спілкуватись на кресах , европизуючи словянство .

Всі та Павло Павлович

мовчання сфінкса набуває рис контрапункту , величавого стовпа в закутку експозиційного простору.  товстим фоліантом лягає , втискує здмухуючи пилюку років, безапеляційно означуючи круг недоступу . елементи формалізації , брутального привязування до теми ( сказати стилістичносказати мягко) видурювання чутливості скляних музейних вітрин з дактилоскопічними відбитками ошелешених спостерігачів є лишень алюзією присутності цього самодостатнього приборкувача екранів . Це спроба змузеювати і є  аберацією бажаного – пес існує в проміжку від скрині до скрині і не більше. далі лиш мовчання та глибокі тіні тунелю.

пожовкле листя

“початок написаного нижче не буде вказаним”(з програмного тексту) – бажана потреба нескінечності брунькування виростання фотосинтезу тріпотіння опадання гниття  , листок як обєкт( знову повернення до символу) дослідження , насильна деструкція – в імя силуетності стилізованого . Суха гілка з пожовклим листям рефлексія прожитого в мить , з кавалками вражень розкиданих в просторі галереї з  відчайдушною спробою зліпити , втримати , надати рис неприсутніх , орбіти без центру тяги все умовно плинне . Холод кристалів солі вороже зберігає надану форму зневаги до всього живого – сухе дерево пластикові пуделка пусті слова з під руки панянки уроки композиції академізму присутність w przeszłości як мотивація .

Всі та Туріна

маленька незграбна фотографія при початку з часовою фіксацією – обєкт не був внесений до експозиції , відбув своє поза дверима , – вклякаючи незримо  . те що народилось в несподіваний спосіб , і є натхненним овочем тих довгих в переліку років( )в які зрештою спроваджувались  куратор інші автори та Стас Туріна .

текст та фото олекса фурдіяк

DIGITAL CAMERA