logoARTMEDIUM | цсм

“ПОРТРЕТ” Василя Бажая у “Дзизі”

 

8 березня, п’ятниця, о 17:00 у галереї “Дзиґа” (Львів, вул. Вірменська,35) відкриється проект Василя Бажая “ПОРТРЕТ”.

Експозиція триватиме до 21 березня. Вхід вільний.

“Так що ж таке відбулося з образами (а під образами ми розуміємо різноманітні знаки, мистецькі твори, написи і зображення, які діють як посередники доступу до чогось глибшого), що в центрі їх уваги тепер вирує стільки пристрастей? Пристрасті розвернулися до такої міри, що руйнування образів, стирання їх, сприймаються в якості остаточного наріжного каменя для доведення законності віри, науки, критичного розуму, артистичного творчого потенціалу. Чи бути іконоборцем сьогодні значить володіти найвищою гідністю, найвищим благочестям в інтелектуальних колах?”

— Бруно Латур. Іконоборство поза образними війнами в науці, релігії і мистецтві.

У ХХІ-му сторіччі предмет живопису, особливо абстракція, не спрямований на життя яким ми живемо, чи що більш виразно, на світ, який ми бачимо і відчуваємо. Швидше за все ми резюмуємо що живописці націлені на знищення візуальної конфронтації з буттям / зображенням. Ми задоволені деформованими уявленнями про стиль. ми воліємо документацію наших живописних процесів опису візуальних речей. Риторика навколо цієї боротьби із забобонами така ж передбачувана. Це зазвичай досягається тоді, коли художник заявляє, що процес, навіть при тому що це не процес, а предмет живопису, фактично є несуттєвим і побічним продуктом. Завдяки Джексону Поллоку ми більше не заперечуємо елементів випадковості. Ми не вимагаємо контролю над зображеннями, не виділяємо процесів їх творення. Постмодерністський художник видаляє себе з процесів в цілому, стверджуючи, що художник взагалі не залучений у процес створення зображень. Живопис, документ, стає знайденим об’єктом.

Суть в тому, аби нівелювати образотворця і нівелюючи його відповідно знищити сам образ. Це так, якби ми могли творити образ лише тоді, коли не маємо наміру цього робити. Від часу «беатифікації» Дюшана на початку нашої пост-модерністичної ери кожен живописний твір який виходить з наших майстерень вже оснащений власними вусами.

Абстракція є свідченням змін – це вільний простір де може статися будь-що, де винаходяться нові мови, а досвід трансформується завдяки ре-матеріалізації. Фігуратив і краєвид – якщо їхні тропи не демонтовані новими, винахідливими способами тим самим впливаючи на те як ми їх сприймаємо – повертають нас назад до усіх ідеологічних проблем (читай: примусових наративів), які переслідують абстракцію від часу її введення у західний канон живопису від імпресіонізму до експресіонізму, конструктивізму і далі, до сьогоднішнього дня…

Тому «Портрет» Бажая – це спроба творення власного документованого профілю. Утворений завдяки зібраному від початку його творчої, а точніше експозиційної, діяльності матеріалу (афіші, буклети, статті, макети поліграфічної продукції, газети і журнали з матеріалами про художника і т.і.) проект «Портрет», як цільний тривимірний об’єкт є апофеозом творення ідеї на підставі формування власних креативних ідей, що їх митець матеріалізував у численних виставках починаючи з 1989 року.

Перед нами проблематичне бачення “документа” в цьому проекті – чи є документ описом образотворчості або мазків; чи може він представляє дію? Обидва способи можливі, але жоден з них не актуальний для 21 століття. Чи повинна річ бути зображена як портрет об’єкту, фігури, “реальної” речі? Чи може це душевний настрій? А може це дія? І якщо це дія, то чи є вона звітом виконання художником роботи? Для вирішення цього питання ми можемо використовувати сучасне “цифрове” значення вищезгаданих запитань до живопису. Відповідно до теорії інформації документ є файлом стислої інформації, яка розпаковує себе для тих, хто отримує доступ до нього. У нашому випадку живопис Бажая це і робить.

Операції (ряд об’єднаних дій) і “вираження” (в стислому цифровому значенні слова, пов’язаних операцій), які сьогодні використовуються в абстракції повинні би бути більш передовими, ніж наприклад миттєвий мазок (zip) Ньюмена, який є тільки дією. Часто, через нездорову спадщину або відразу до теорії абстрактного експресіонізму, почасти створену самими художниками, сучасна абстракція сторониться складності живописного руху, як “основи портрету часу живопису”. Щоб стати дійсно культурно релевантним у 21 столітті, абстрактний живопис повинен припинити чіплятися за ідеологічні точки відліку історії (і “кризи” між аналогом і цифрою).

Бажай, як художник з глибоким інтересом дослідження абстракції, наближається до живопису зі сторони особистого життєвого і творчого досвіду, безкінечності і вічного, він дозволяє своєму досвіду увійти в діалог з роботою, яка існує самостійно або ж часто протистоїть митцю. Таким чином, він дозволяє своїй творчості ставати універсальним явищем і використовуватися іншими реципієнтами які проводять час з його полотнами. Іншими словами, він заставляє абстракцію відображати світ навколо себе, перетворює її на місце в якому можна існувати й спостерігати зв’язок між життям і роботою.

Роман Ганкевич, мистецтвознавець