logoARTMEDIUM | цсм

Exscessus 98 | від редакції

Розпочинаючи будь-яку справу, а тим більше пов’язану прямо чи шляхом похідної, з певним узагальненням процесів арт, з їх аналітичним обгрунтуванням, чи відвертою емоційністю, – маємо небезпеку, зіштовхнувшись з об’єктивністю, зійти на нерви, й кінець- кінцем впасти в лицемірновагінальне пророцтво, а ще гірше відчути синдром затхлого словосполучення “подводить итоги”… Однак все це глупоти, – “труп мертвий” Про яке пророцтво може бути мова? А якщо вже означувати й вітчизняний період даного клонування, то летальне закінчення слід подвоїти в зв’язку з згортанням і скорим відходом у славне минуле аванпосту “відкритого суспільства” – ЦСМ Сороса. Будьте певні, що ніякого сарказму чи іронії в цих словах не існує, більше того саме присутність цієї фундації на наших теренах дала змогу зреалізуватись проектам чи не найцікавіших наших художників та кураторів. Та факт є фактом – і хвиля, як і належить у вже визначенній та збаданій фізиці, йде за хвилею (це вже третя, якщо за першу прийняти “українську” в Москві кінця 80х). Отже, на можливопоставлене риторичне – А, що ж далі? – випливає банально-оптимістичне зустрічне запитання з певним висновком – А, чи не всерівно Вам, що далі? Якого біса?! Невже не зрозуміло, що соціум потребує інших флюїдів, алегорій та метафор, іншої образності – тобто, він (соціум) потребує – НІЧОГО!
Його периферійнозагострена вразливість та фізіологічний голод провокує неадекватність візуальних споглядань. Й про це свідчить історія,-коли ще за кращих часів існування вище згаданого Центру, той же соціум й оком не вів, й знати не знав про свою діаметральність співжиття, чи краще, перебування в одному часово-географічному ланшафті з певними артперіодами, як і нехтував адаптацію й саме слово APT. Для нього це пустий звук, марнота, продукція запаленого мозку та оскал агресивності шизопедорастії!
А, однак (псевдопарадокс!) саме соціум чи не є найцікавішим персонажем лупорозглядань та макроскопічних досліджень (нехай навіть симуляційних чи надуманочорнушних) в післясоросівський період. Тут слід зауважити, що саме в цьому “закритому клюбі” й було започатковано крен в сторону цинічносоціального натуралізму. Ці фотографічні та об’єктно-інсталяційні проекти, що в більшості випадків змушені були ділити простір з пронафталіненими, блідими копіями західної псевдоелітарності, дохлого постмодернізму, мали жорсткий й епатажно-відлякуючий характер своєю відвертістю та безнадійним алярмом до того ж таки соціуму. Не дивно, що таке прискорення візуальності не сприймалось не тільки “інтелектуалізованим люмпеном” Києва, Одеси чи Львова, а також й “колегами по окопу”. Наглядним прикладом можуть послужити сороміцькі прохання не виставляти занадто, на їх розсуд, “порнографічних” або “з сатанинським ухилом” робіт, і звичайно вершиною цнотливості залишається факт розповсюдження карток де вказувалось, що “галерея не несе відповідальності за експонований матеріал”.
Поза тим, така реакція є підтвердженням правильності та еволюційності здвигу – ніякої штучності та синтетичності (а ще кажуть про пагубність і “закритого середовища”)! Отже, це вже декларація та відповідна позиція чи поза, але зовсім не фіга в спину.
Та повернемось знову ж таки до слиновідригувань на зразок дороговказувань та піднятих догори пальців “добродушних гуманістів”, -ніяких упереджень, боронь Боже! Залишимо це для “клясиків” та вітчизняноландшафтних феноменістів.
Сам вибір жанру інтерв’ю з чітко зазначеними запитаннями й підбір конкретних тем виключає тиск чи свідоме “полювання за смаженим”. 8 розмові хотілось зберегти нейтральну позицію,- звичайно, емоція є емоцією, “переконання є переконаннями”, але дані прояви лишень підсилювали драйв розмови, та несподіванку прояви іншості.
Щоб у декого з читачів не склалось необгрунтоване враження в тому, що дане видання стоїть на вийнятковості в діяльності ЦСМС, розміщуємо ряд матеріалів авторів, які або конфліктують, або ніколи не співпрацювали з даною фундацією. Як приклад – добірка літературних шедеврів ужгородських дисидентів, прикордоннопровокаційних вірусопоширювачів, що ідейнонастирливо просуваються в ТРАНСМІСІЙНОМУ проекті українського реімпорту перетравлених чумних бацил “західного модного абсолюту та гуманістичних першооснов блискучосупобаночного суспільства”, безумовно збагатила певну “професійну сухість” альманаху.
Отож, пропонується до вибору або чергове бульбашкоутворення, або вже остаточно заросше мохом “вияснення” – хто є хто?, та вкрай “радикальне” – чи є Україна однозначно артпровінцією – буфером осі Захід-Росія? Чи все ж таки вона є зацофаним смітником, але полігоном мутаційності новітніх клуачних виділень для щиросердечних дарунків своїм національним архаїкам та обжирілому вестмену, нехтуючи повчальні направлення та орієнтацію на “авторитети”!
Приємного читання та споглядання.

Олекса Фурдіяк.

Редактор: Олекса Фурдіяк
Дизайн, макет: Роман Андріяшко
Менеджмент: Звіжинський Анатолій

Свідотство про реєстрацію в Міністерстві інформації України КВ №3582 від 7.12.1998
Матеріали, опубліковані в альмасі не можуть бути перевидані, або цитовані без письмової згоди редакції.
Точка зору редакції не завжди співпадає з точкою зору респондента. Рукописи та фотоматеріали не рецензуються та не повертаються.
E-mail: rom@desyatka.kiev.ua © EXCESsus 1998/1999 ЕЯ