logoARTMEDIUM | цсм

Роберт Саллер The best

Роберт Саллер

ДІТИ-УБИВЦІ
«Погані гарні _ Ваd Bеаutiful» – серія портретів диктаторів, серійних убивць та відомих терористів, зображених у той час, коли вони ще були невинними дітьми, однак у їхніх головах вже закладалися комплекси, страхи та інші фрейдо-буби, котрі й надихнули їх на майбутні звершення.

плохие красивые _ Bad Beautiful

— Если б он немного подрос, из него бы вышел весомо неприятный ребёнок.

А как поросёнок он очень мил…

Л. Керролл. ” Алиса в стране чудес”

..Самое дорогое, что есть в жизни каждого человека – это дети. Помните тот момент, когда Ваш малыш впервые Вам улыбнулся и впервые сказал «мама»? Как Вы подарили ему новую машинку, которой хватило ровно на минуту? А разрисованные фломастерами и карандашами обои? А изрядно надоевшее слово «Почему»? Что может быть прекраснее радостной улыбки на лице Вашего ребенка?

У родителей возникает желание оставить на память портрет своего малыша в детсадовском возрасте — времени, когда для него сказочные герои вполне реальны и с ними можно запросто подружиться. Мы предлагаем Вам заказать портрет своего ребёнка…

либо

_Дети прекрасны и неповторимы в любом своем состоянии: смеются они или плачут, спят или играют, делают свои первые шаги…

Детский портрет может стать прекрасным подарком для вашей семьи. Ведь дети, как известно, так быстро растут, что мы и не замечаем, как наш ребёнок становится взрослым и уходит в свою самостоятельную жизнь. Стоимость портрета складывается из нескольких параметров: это сроки исполнения, материал и размер..

и ещё

..Они вызывают умиление, они непосредственные, искренние, открытые. именно такая картина обладает сверхценностью, она призвана пробуждать воспоминания, чувства умиления и любви, к примеру, можно написать портрет ваших родственников или друзей, когда они ещё были детьми. Не правда ли, дивный подарок? вы возвратите их умы в то время, когда не было проблем, когда всё было домашним и не было суеты, когда ссора забывалась спустя минуту, а дружба была крепкой, как алмаз. Обращайтесь, чтобы узнать подробности…

из рекламных материалов

После всего вышесказанного невольно возникает вопрос: что же вас больше всего раздражает? Коммерческое использование детского образа или перверсивная слащавость текста? А может, и то и другое в равной степени?

Рассмотрим первый случай на примере рекламы, традиционно ребенок ассоциируется с чем-то хорошим, приятным, беззлобным, милым, беззащитным, неагрессивным – одним словом, сплошной позитив. Использование детских образов в рекламе приводит к тому, что положительное отношение к самому ребенку переносится на рекламируемый товар, провоцируя рост продаж и тд. и т.п.

Теперь плавно переползаем из сферы утилитарной в эстетическую. В атмосфере всеобщей эйфории от прекрасного, мы избавляемся от всего безобразного и уродливого. Изображение ребёнка приобретает гедонически-идеальный характер. Все довольны и счастливы. Родители любуются работой, портретист пересчитывает гонорар, а педофил идёт в магазин за конфетами.

Схема как бы существует, да вот что-то в ней не работает. То ли в механизме рефлексивности происходит конфликт опыта с бессознательным, то ли разбалансирован основной закон бинарной множественности природы; а может, нет связи зрительного сознания с ментальным? Всё равно нихуя не работает.

Попробуем разобраться по-другому. Почему в советском кино «немцы» красивее «наших»? Упрощенно это звучит следующим образом: подтянутым немцам из фильма в фильм противопоставлялся неказистый «Ванёк». Человек устроен так, что он способен влюбляться в плохого-и-красивого, оставляя без внимания человека «правильного». С детьми всё немного сложнее. С красивостью как бы всё в порядке, да вот как оказывается – плохих детей не бывает!?

Выслушаем мнение оппонентов:

«..дети требуют очень многого, а пользы не приносят никакой. Дети -цветы жизни, их либо в землю, либо в воду. Ничего хорошего в детях нет, только траты, заботы, нервы и много труда, рутинного и физического, подай-принеси, подыми-перетащи… Ребенок отнимает силы, нервы и связывает руки… дети – это самые мерзкие твари на земле, наглые, злые, вонючие, постоянно орущие и чего-то там требующие…С рождением ребенка жизнь человека останавливается… Общение с детыми превращает человека в идиота, потому что приходится снисходить до их уровня постоянно— Они быстро впитывают негатив социума, равно как и лазейки для своей дьявольской реализации (мегатерпимость к детским выходкам, отсутствие уголовной ответственности)… Дети действуют на нервы, утомляют. Милые девочки и мальчики в платьишках и штанишках есть только в книжках-раскрасках. А эти их истерики на публику – как все сразу с ними начинают носиться, утешать их, конфеты-игрушки им в жадные руки давать, я считаю, что нужно бить детей за то, что они дети. Неужели нельзя выращивать в пробирках уже взрослых людей? и, наконец, это всё оканчивается ужасным разочарованием, так как благодарности всё равно никто из родителей не дождётся…». Вот так вот.

(по материалам http:/www. lovehate.ru/apinions/28553

Получается дилемма – либо отказаться от красивости, либо признать, что дети плохие. А лучше всего – это серийно убить иллюзорную визуаль-ность посредством осознанной реальности. Потому что плохих детей не бывает, просто из них вырастают плохие взрослые. Монстры.

Вася

Василь Сергійович Кулик – серійний вбивця, маньяк, педофіл, якого прозвали іркутським монстром, народився 17 січня 1956 року. Батько – професор-ентомолог, доктор біологічних наук, письменник; мати – директор школи. Сам Кулик працював лікарем іркутськоЇ міської станції «Швидкої медичної допомоги», був одружений, мав двох синів.

Хлопчик Вася народився недоношеним, у дитинстві багато хворів. За словами мами, син ріс поступливим і добрим (правда, пІзніше з’ясувалося, що обожнював вішати котів). У школі почав займатися боксом, став чемпіоном міста. Після армії вивчився на лікаря. Одружився з Мариною із Севєробайкальська. Вперше спробував зґвалтувати дитину, коли жінка була у пологовому будинку і щодня отримувала від нього милі записки: «Прівєт, Киска! До кончіка твой (но не болєє}.»

Обабіч

Кунь RECORDS, 2008

…їхня музична кар’єра почалася в кінці 70-х на фоні конвульсивної боротьби бабл гама та панку. Фамільний дует Марини та Олени Бабіч вивів нову музичну породу – жіночий диско-блюз. Дотримуватися цього ретро-стилю до наших днів і вміти впарити все це прогресивно налаштованому дженджику – що може викликати більшу повагу?

Новий альбом «Обабіч» створений для людей, яких заводять первісні біоритми. Схиляємо голови перед дискодиктатурою цих непересічних жіночок.
Наші наполегливі рекомендації

Роботи із серії «Карпатський альбом»

тексти: Марсель Ониско

Олександр Матвієнко

“Мій шлях”

Легенда… Із ким тільки не грав! Чого тільки не пробував! Як же він на всіх вплинув! Ось далеко не повний перелік захоплених вигуків, почутих нами у його рідному селі. У піонерському таборі він їв тільки сирі огірки й постійно грав на піаніно. У молодості захопився японською кухнею і грав нойз-рок. У зрілому віці він подивився на цей світ очима вічно невиспаного закоханого мущини, і з королівською леткістю відкинув важкий багаж минулого. на противагу юнацькому надриву він обрав зрілий прагматизм. «Тhis is my way», – казав Синатра. «Це мій шлях», – вторує йому Олександр. Матвієнко – новоявлений месія оригінального карпатського звучання, котрий зібрав однодумців під крилом «Кунь RECORDS».

Тріо ” Се ко ”

“Се ми”

що це – магічна жіноча інтуїція чи холодний розум продюсера?

Ці карпатські феміни тримають руку на пульсі часу, тріо «Се ко» – це, насамперед, три сестри, три янгольсих голоси: Віра, Надія та Людмила; і тільки затим череда змінних сесійних музикантів. Варто згадати ще одного чоловіка, який грає далеко не останню роль у цьому колективі – це екзекутивний директор Руслан Тремба. Руслан Миронович пише всі текси, музику, а також слідкує за порядком та ремонтом (від франц remonte – поповнення кінського складу).

Дебютний альбом тріо «Се ми» -це гармонія, що сіла на голову таланту; музи, впіймані у слоїчок парфумів; світлячки у саду, що палають яскравіше, ніж зірки на небі.

КОТРАБАС

“Крумплі”

Дебютний альбом групи «контрабас» піддавався нищівній критиці: вокал, мовляв, позбавлений печаті натхнення, басові лінї просто примітивні, гітарна робота трафаретна…

Зовсім інша справа – їхній новий альбом. Повне переродження, а головне, музиканти демонструють фірмовий, без домішок саунд. Кожна композиція ніби вдруковується у твій гіпофіз. Потужна, достовірна подача матеріалу ставить «контрабас» в один ряд із метрами примітив-фолку.

Альбом хочеться взяти із собою за кордон, і коли у вас запитають: «А як там у вас із музикою?»,- скинути їм на iРоd цей добре збитий, злегка кошлатий запис.

Бо файно

«Подзвони ми»

Специфічна сцена, яскравими представниками якої є ця команда, втомилася чекати своїх героїв, тому їхню появу слід відзначити як прорив, революцію та початок нової ери гламур-фолку.

Мало хто знає, що продюсер знайшов цих хлопів прямо на вокзалі,
причому флейтистка працювала там колійним обхідником, та минулого не сховаєш, у кожній композиції відчувається потужне дихання тепловоза. Їхня музика – як відлагоджена робота добре змащеного механізму. Цей альбом – 64-хвилинний індустріально-пасторальний коїтус, із вражаючим оргазмом наприкінці, що транслюється на всі Карпати.

26 – 33