logoARTMEDIUM | цсм

ЮРІЙ ОНУХ …галерея має відійти на другий план?

Юрій Онух

галерея має відійти на другий план?

Як директор ЦСМС в Києві, маєте своє бачення ситуації в Україні й відповідно програмні пріоритети?

Необхідно підходити до цієї проблеми ніби з кількох боків!…
Так, я є директором ЦСМС, однак я приїхав до Києва на п’ятому році існування цього центру. Тобто, треба знати, що я не починаю творення ситуації, а входжу в існуючу , котра вже має свою традицію. Це, з одного боку, добре – відпадає необхідність починати певні речі. З другого боку, це ніби є баластом – тобто, певні набутки, певні традиції, певна культура, котрі були випрацьовані центром, мають крім позитивних моментів і негативні! Треба вміло, в даній ситуації, ввійти -зберегти вдалі здобутки і все ж таки змодифікувати або відкинути те, що я не вважаю за потрібне.
По-перше, ЦСМС був індифікований з галереєю – тобто, центр сучасного мистецтва не існував, а існувала галерея Сороса в свідомості, або була певна тотожність цих понять.

Галерея не вичерпує, питання що ставить фонд, вона не дає змоги вирішити всі проблеми, які необхідно вже розв’язувати. Це одна річ.

Друга – коли та ж галерея являється в Україні, де-факто, найкращою і найбільш професійною, і на найвищому рівні репрезентує Україну – цьому можна радіти, але це одночасно насторожує. Адже завдання центру не в тому щоб стати такою галереєю – його місія сприяти розвитку творчих ситуацій поза цим місцем. Галерея не повинна змонополізовувати ситуацію, не повинна зосереджуватись на певних тенденціях мистецьких чи групі митців.

І, власне в цьому моменті розпочинаються мої роздуми про дану проблему, тобто, в який спосіб зробити корекції – нічого не відбувається без болю!

Очевидно, що через моє бачення ситуації – галерейна програма втрачає. Коли вісімдесят відсотків бюджету йшло на галерею, а тепер тільки невелика частина – то, я думаю, що це є велика зміна.

А, як щодо інших програм – вони виконувались?

Я не думаю, що інші програми мали розвиток. Це був вибір попереднього директора, щоб зосередити свою увагу на галереї. Крім того, існувала ще й грантова програма, яка і зараз існує, але це одна шоста бюджетних коштів.

Знову ж таки, центр є фізична річ – це будинок, галерея і треба все це утримувати, є операційна програма й вона коштовна. В мене таке враження, що той стан в якому був ЦСМС – це будована хата від комину, тобто немає фундаменту, але гарний дах та комин, щось на зразок західного варіанту. Досить буде невеликих змін, чи не буде коштів, чи інші причини і ця інституція перестала б існувати – вона не спроможна самостійно прожити і одного дня. В плані галереї, проблема розв’язана.

Основотворчі аспекти в центрі не були розвинуті – не існувало ніякої документації про сучасне мистецтво в Україні.

Не створювався банк даних?

Де-факто ні. Дуже мінімальний, і він зосереджувався на невеликій групі митців пов’язаних з галереєю.

Розвивався тільки певний напрямок сучасного .мистецтва?

Очевидно так – був певний вибір, я не хотів би його якось глибоко аналізувати. В галереї були представлені всі тенденції постконцептуальної провінції. Так виглядає стандарт сучасного мистецтва в світі й тому мати претензії до виставкової діяльності не можливо.

Отже, галерея має відійти на другий план?

З одного боку, галерея є і виконує свою роль, з другого – інші програми не такі очевидні.

Створені бібліотека та комп’ютерний центр де є доступ до інтернетівської мережі – це момент діяльності центру.

В цьому році розробляється програма, загальна назва якої – ІНФОМЕДІА БАНК, тут збирається документація і проходить інформація в обидва боки.

Чи нам це подобається, чи не подобається, але є новітні технології і їх не сприймати, чи казати що вони нас не стосуються – немає сенсу.

Зараз розпочалась праця, в так званій, медіа лабораторії, і вже є певні спроби реалізації мистецьких проектів. Згідно з програмою проведено декілька семінарів, але вона, знову ж таки, знаходиться в розвитку, в процесі. Це нагадує мистецьку акцію 80-х років в світі, що мала назву “Конструкція в процесі”. ЦСМС має подібну місію –  ще не все ясно, але вже маємо певне бачення ситуації, розбудовуємо її і йдемо далі. В цьому контексті розвиток медіа-інформаційної програми є пріоритетним і він залишиться одним з головних напрямків у майбутньому. Наступним спрямуванням, дуже важливим, буде освітня програма.
Беручи до уваги також стратегічне положення – ми є фізичною частиною Києво-Могилянської Академії…

Не є частиною фонду Відродження?

Ми є частиною фонду Відродження формально і, крім того, знаходимось в процесі відокремлення. Тобто, до кінця літа ми будемо існувати як Центр Сучасного Мистецтва Сороса при Києво-Могилянській Академії, як незалежна фундація і юридична особа.

Власне, є цікава ідея – базуючись на нашому потенціалі, на потенціалі КМА і на її статусі, як університету, ми думаємо відкрити третю інституцію – школу кураторських студій. Можливо, вже в наступному році розпочнеться навчання й будуть студіювати молоді люди, які зацікавлені у розвитку кураторської думки в Східній Європі .

Є можливість, щоб освітня програма не закінчилась на таких спорадичних лекціях, а була більш цілісним спрямуванням і ця власне школа має стати тим елементом конструкції, навіть до того моменту, коли наступить можливість відкрити магістерсько-кураторські студії при КМА.

Тобто, ця шкопа має бути структурованою?

Само собою вона структурується і почне жити самостійно – це передбачається програмою. Сам центр має бути інституцією ідеї, каталізатором ідей, які вже далі будуть розвиватись самі.

Але виникає таке запитання, наприклад, існує школа, яка готує спеціалістів-менед-жерів, кураторів та інших, але вони після закінчення студій виходять в реалії нашої країни де не існує інфраструктури…

Проблема існує, припустимо зараз маємо президента, який проголошує що держава будує фантастичний будинок ЦСМ, або міняємо музей Леніна на ЦСМ. Але самої декларації замало, адже саму інституцію треба наповнити певним змістом. В нашій ситуації немає нових людей і якщо ми будемо спиратись на тих які існують, то
вийде фікція. Все ж таки, треба побудувати критичну масу – як не будемо старатись залучати молодь, не будемо займатись вихованням кураторів, то вони ніколи не з’являться самі собою.

Чи передбачається регіональна політика ЦСМ на основі представництв?

Це велике питання та проблема! З одного боку, має бути свідомість того, що цікаве мистецтво, цікаві митці не живуть тільки в Києві чи в інших культурних центрах. З другого боку в центрах концентрується все найкраще і важко сподіватись, що в якомусь Калуші щось відбувається. Звичайно, може якась цікава творча ситуація і там, але тут є проблема чи ми маємо такі кошти і чи можемо їх вкласти в сотні таких Калушів? Це довгий процес і він може бути розв’язаний на державному рівні – коли суспільство досягне певного економічного рівня і буде можливість робити ін’єкції в периферійну ситуацію.

Зрештою, Україна є провінцією Європи, була, є і можливо буде – справа тільки в тому, що скрізь є цікаві речі і треба мати почуття власної вартості.

Такий факт: ми маємо стипендії, маємо стажистів Центру Сучасного Мистецтва, тобто, люди приїзжають, працюють, допомагають нам, самі вчаться. Після року стажування вони повертаються в регіони, чисто природньо підтримують з нами контакт.

Коли ми вже говоримо про допомогу регіонам, то стажування при ЦСМ є допомогою з одного боку, але я не думаю, що ми можемо проблему регіонів розв’язати.

Чи не було б вигідніше для процесу, щоб фінансувались великі проекти, регіональні чи столичні, але щоб вони були перспективні?

Я погоджуюсь! Ось нещодавно пройшов грантовий процес. Було подано приблизно 70 проектів і якість яких, на мою думку, бажає бути кращою. Але знову ж таки, не можна сказати, що самі проекти ні до чого, я маю на увазі те, що не було радикальних проектів, які б передбачали подальші дії, визначали вектори та були спрямовані на будування певних інституцій ідеї.

— На який термін розрахована програма фонду Сороса в нашому реґіоні, в Україні?
— Хотілося, звичайно, щоб вона тривала найдовше, але знаємо з останньої інформації мережі Сороса, що готуються дуже радикальні зміни в діяльності фондів. І очевидно, що є ряд запитань, які цікаві для пана Сороса, адже вже п’ять років він фінансує центри у Східній Європі. А саме: «Чому я маю це робити? Переконайте мене в потрібності цього!». Ми розуміємо необхідність цієї підтримки, бо ми є в середині ситуації. І вона, можна сказати, є ненайкращою.
Але є інший бік — я вважаю, що художники в Україні є досить здеморалізовані, через те, що в радянські часи мистецтво було елементом пропаґанди, великої ідеологічної машини. В той час мистецтво мало спеціальну позицію, яка визначала відповідні умови — замовлення, майстерні, престижні виставки та інше. Коли система почала осипатися, то аналогічно розвалилась і мистецька структура — вона не могла жити самостійно. Сучасна позиція митця, що каже «дай!», є досить абсурдною. В Америці художники, які не можуть продавати свої твори, заробляють іншою роботою. В Україні все по-старому, кожен хоче, щоб далі художній комбінат існував.

— Ця ґенерація відійде?
—Вона відійде — немає іншого виходу, а молоді знайдуть собі місце в новій ситуації. Думаю, що багато випускників художніх академій та інститутів підуть працювати в комерційну рекламу, в мас-медіа й т.д., бо там є кошти. Частина буде займатися чистим мистецтвом і буде пробувати знайти джерела існування — адже, все ж таки, ринку мистецького не існує.
Повинна з’явитися підтримка, не обов’язково державна — публічна. Держава має ґарантувати законодавство, а решта має бути проблемою суспільної активності, яка можлива на рівні Печерського району чи Подолу. Для цього слід мати розроблену законодавчу систему, коли прослідковується, куди йдуть податки, в які конкретні речі.
Кожній державі потрібні моменти показовості — будувати пам’ятники, влаштовувати виставки та фестивалі, інше, але вона ніколи не буде робити більше, ніж це потрібно, якщо люди залишаються задоволеними та не буде пресу суспільства. Зрештою, в нормальному суспільстві потрібний священик, курва і злодій. Митці теж мають своє місце.
Але поки що сучасне мистецтво в Україні може існувати завдяки таким людям, як Джордж Сорос, який вважає його розвиток важливим моментом відкритого суспільства. Тільки в такому аспекті він згоден підтримувати цей процес.

 

розмовляв ОЛЕКСА ФУРДІЯК